Читати книгу - "Трясця твоїй ящірці!, Тетяна Гуркало"

Що вона хотіла сказати, так і залишилося невідомим. Мабуть нічого хорошого, бо інакше хоч щось би сказала.

— Добре бути рудою, — вирішила Оксана, коли це диво, ледь не зваливши шафу і дивом не зламавши дерево пішло собі.

Деякі дівчата говорити намагалися, спіткалися на неприємних словах, заміняли їх на приємні і судячи зі смутку в очах, хотіли вже стрибнути з тієї скелі, з якої стрибають нещасливо закохані. Або Оксану хотіли звідти скинути. Але ж вона пручатися буде.

І лише одну руде волосся не пройняло. Вона недбало фиркнула. З гидливістю подивилася на підлогу, на котру Кора якраз вилила перший шар лаку, але не встигла його розподілити так, як вважала за потрібне, тому вигляд був дуже сумнівний.

— Ти йому не пара, навіть не мрій! — процідила і додала: — Шльондра!

— Від нічного метелика чую, — відізвалася Оксана і спробувала посміхнутися, як та вранішна панянка.

Дівчину перекосило. Вона згадала кілька синонімів до слова «шльондра», навіщось топнула ногою і як відрубала:

— Він все одно буде мій! В мене є амулет!

— Вітаю! — відізвалася Оксана, а потім заломила цій придурковатій руку, вивела на вулицю і з насолодою закрила двері. — Треба просити у співвласника охорону. А то ще змій почнуть підкидати і отруту розпорошувати.

— Треба, — погодилася ельфійка, котра до нашестя ластівок віднеслася напрочуд спокійно. Можливо і їй ходили погрожувати, так, про всяк випадок. Ось і звикла.