Читати книгу - "Трясця твоїй ящірці!, Тетяна Гуркало"

Як не дивно, наступні три дні пройшли тихо і спокійно. Навіть буйна фантазія ельфійки трішки притихла. Можливо саме так працював написаний план.

Микаль, до речі, свій план Оксані не показав. Замахав руками, туманно натякнув, що нікому говорити не можна і натурально втік. А вона тільки потім зрозуміла, що так і не спитала, а йому яка природна магія спокою не дає? Спеціальна драконяча? А потім воно якось до слова не приходилося і забувалося.

А ранок четвертого дня (от знала же, що не можна занадто рано прокидатися, так ні) приніс з собою якусь занадто дивну, як на смак Оксани, панянку. Панянці слово «панянка» дуже личило. Аж занадто. Вона була вся така, як з обкладинки роману про кохання. І кучерики, і капелюшок, і ямочки на щоках, і вуста пухкенькі, і пальчики тоненькі. А іще рожева сукня з мереживом. Добре хоч без корсету і кринолінів. Хоча зробити вражаюче декольте їх відсутність нікому не завадила.

Дівчина тримала в руках парасольку від сонця, білу, з мережива і складену. Бо які парасольки і яке сонце, коли тут ранок і залишки туману над головою сіріють. А іще було досить холодно. Оксана вийшла в джинсах і теплій кофті. І плювати їй було хто і що про цей одяг подумає. Не отримати шмарклі до колін якось важливіше.

А ця краля нічого. Навіть декольте хусточкою не прикрила заради збереження хоч якогось тепла.

Затята екстремалка, мабуть. І місцева моржиха.

— Добрий ранок, — проспівала панянка і посміхнулася так, що звідусіль повинні були прилетіти пташки і принести к дзьобиках ті кляті туфлі з кришталю.

— Хм, — Оксана з сумнівом подивилася на туман, котрий явно зачепився за дахи, але все ж таки підтримала дівчину. — Добрий.

Вона посміхнулася іще ясніше. За одну цю посмішку їй би вручили титул «Міс Всесвіту» і відправили рятувати Африку від голоду.

Оксана і на неї подивилася з сумнівом. Настільки рано, та ще й з туманом над головою і загрозою застуди радіти буде тільки повністю неосудна людина. Тут навіть чистокровні жайворонки повернуться додому, закутаються в пледик і підуть готувати каву. Ну, чи чай з імбірем і медом. Кому що подобається. А ця світиться, як єдиний цілий ліхтар на все місто. І думай, вона такою народилася, їй щось важке на голову впало, чи настільки боїться вийти з ролі тої самої панянки, котра в романі обов’язково втрапить в біду (а як не втрапити з таким декольте і настроєм?), її врятує найзавидніший холостяк і не сходячи з місця одружиться, бо народжувати трійнят більше нікому.

А хто тут найзавидніший холостяк?

Ну, можливо якийсь принц. І дракон з печерами на мільярд.

— Щось трапилось? — спитала Оксана, а то ця чиясь мрія стояла і продовжувала посміхатися. Можливо слова обраної ролі забула.

— Ти руда, — сказала панянка і загадково помахала парасолькою. Можливо комусь знак подавала. Не треба, все відмінено, якось не хочеться отримати копита, на котрі жодні черевички не надінеш.

— Такою народилася, — вирішила підтримати високоінтелектуальну бесіду Оксана.

— Це добре.

— Да?

— Він в жодному разі не стане з тобою зв’язуватися. Ти не більше дегустаторки тих дивних напоїв. Це дуже добре.

— Просто чудово, — знову підтримала Оксана і переступила з ноги на ногу, бо холодно ж. Якесь дивне тут літо. Вчора жарило, а сьогодні на тобі.

— Дракони розумні, — іще ясніше заусміхалася співбесідниця, хоча здавалося, що далі нікуди. — І таку злид… тобто точку нерівноваги занадто не наблизить до себе. Бо небезпечно. Вибач за правду. — І знову заусміхалася, на цей раз додавши трішки суму в очі. — Сподіваюся, заклад в тебе вийде гарний.

Після чого схилила на мить голову, розвернулася і гордовито кудись пішла. Можливо навіть туди, де ховалися асистенти з ковдрою, кавою і магічною грілкою.

— Яка дивна дівчина, — пробурмотіла Оксана і теж пішла. Бо в неї і окрім дивних бесід були справи.

 А іще був дракон, котрий то сидів поруч, то втікав. Мов ніяк не міг вирішити на чому ж зупинитися.

— Ага, ніяк не вирішить бути розумним, чи гарним.

А дівчина виявилася першою ластівкою зі зграї тих дівчат, котрі мали якісь плани на Микаля. Вони мабуть довго летіли, летіли і нарешті долетіли. Були ці дівчата різні, різної ступені привабливості, різного віку і соціального статусу. Одна взагалі була схожа на циганку, котру з табору вигнали і нещасна босоніж, по росі чемчикувала до міста, причому кілька днів поспіль.

Інша приперлася в важкій пишній сукні, котрою чіплялася за все, взагалі все. Сукня була важка, загадково поскрипувала при пересуванні і ще більш загадково мерехтіла камінчиками, котрі якимось чином присобачили до цієї сукні в самих несподіваних місцях. В комплекті з сукнею йшли сережки по плечі і перстні на кожен палець. Оксана як побачила це диво, не стрималася і спитала:

— У вас теж є традиція носити на собі все найдорожче на випадок, якщо погонять з дому в чому є?

Володарка перстнів відкрила рота, щось булькнула, а потім прикипіла очима до рудого волосся.

— Натуральний колір, — похвалилася Оксана.

І ця ювелірна лавка на ніжках рота закрила.