Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Слухайте, — не витримав Кадим, — ми підемо в Заекрання чи будемо до вечора розмови розмовляти?

- Ах ти, поспішайло! Ти що, не розумієш, що перед тим, як лізти в Заекрання, треба все гарненько обміркувати?

- Що тут думати! — не на жарт розійшовся Кадим. — По пластмасовій пляшці води з собою — і вперед! Будуть виступати — води на рушники і на грибки, як минулого разу, і гайки…

- Дуже гарний план, — глузливо сказав Рик, — а ти подумав, якщо Гірея використовує монітори як канали проникнення до нашого світу,

то ти стрибнеш зі своїми пляшками просто їй у руки? Якщо те, що ми припустили, правда, то в них там тепер найгарячіша точка!

- Водою їх усіх!

- А якщо не вийде? Минулого разу після короткого замикання Великий Процесор усю систему запустив знову, а хто запустить цього разу? А якщо вона не перезапуститься? Як додому повернемося? Я згоден, поспішати треба, та квапитися не можна. Щодо пляшок з водою, думка гарна, але з’являтися в Заекрання через кабінет Гіреї небезпечно. Найкраще вискочити в Заекрання на четвертому рівні гри.

- А вийде? — запитала Шана.

- А хто заважає спробувати? Пляшки в мене є, десь у кладовці лежать. Тато навесні за березовим соком ходив, от і залишилися. Рушників немає, а ось якісь ганчірки непотрібні в мами є, у тій же кладовці подивитися треба.

За кілька хвилин друзі знову сиділи біля монітора, тримаючи в руках боєзапас: по пляшці з водою й по шматку ганчірки. Кадим сходив до сусіда й знову відніс портрет кицьки, так би мовити, запасний шлях відступу. Перед тим, як включити комп’ютер, він сказав:

- Здається все готово. Значить так, спробуємо вискочити на четвертий рівень. Найвірогідніше, Чипсет десь на п’ятому — створив оборону й чекає підмогу, але пхатися туди без зброї не можна. Треба роздобути хоч один автомат. І, звичайно, треба шукати Чипсета. Коли знайдемо, тоді буде простіше. Без нього нам з Гіреєю не впоратися. Нині нам не тікати від неї треба, а перемогти, а це зовсім інша справа.

За комп’ютер сів Кадим. Він швидко й спритно дійшов до четвертого рівня.

- Ну що, поїхали?

- Enter! - вигукнули всі хором. Екран зарябів і вкрився блакитнуватим серпанком.

- Кадиме, ти перший!

Той міцно притулив ліктем пляшку з водою й пірнув в екран.

- Васло! — скомандував Рикпет.

Васла важко зітхнув, але слухняно, без поспіху, акуратно засунув пляшку у величезну кишеню спортивних штанів, підійшов до монітора.

- Ну, ти це… Доганяй… — і булькнув в екран.

- Твоя черга.

Шана пустотливо подивилася на Рика, раптом цмокнула його в щоку, витягнула вперед обидві руки із затиснутою пляшкою і, перш ніж Рик устиг що-небудь сказати, щучкою сковзнула в монітор.

- Ото вже дівчиська… Не можуть вони просто так попрощатися. Вічно зі своїми телячими ніжностями… — удавано невдоволено

пробурчав він, хоча серце в грудях від цього легкого дотику дівочих губ важко гупнуло й покотилося кудись у п’яти. Рик просунув голову в екран і, плавно відштовхнувшись ногами, м’яко пішов на той бік екрана.

Усі четверо опинилися посеред залу, де колись поранили Рика. Стояла цілковита тиша.

- Агов! — крикнув Кадим. — Є хто-небудь?

- Балда ти! — сказав Рик. — Хто тут може бути? Глюк? То він тобі відповість автоматною чергою, а гравець — такою ж чергою що-небудь запитає.

Сказав — і немов наврочив. З далекого кутка залу вийшли два глюки. Вони без розмов підняли автомати. Друзі кинулися в найближчі відчинені двері. Віддихалися.

- Ну, — під’юджуючи запитав Кадима Рик, — чого ж ти їх водою не поливав?

- Якою водою? А… — Кадим з подивом подивився на пляшку, затиснуту в лівій долоні, - яка тут вода, бісові віники… Я так летів до дверей, думав, вітром штани здме, а ти — вода!

- Тихо, — Рик підняв руку, — стати по обидва боки дверей. Васло, за моєю командою кинешся в ноги.

Мовчун кивнув головою. Тільки встигли зайняти позицію, як у коридорчик упала чиясь тінь. Одним стрибком Васла впав на підлогу між дверима й глюками. Кадим і Рик стрибнули й збили їх з ніг. Солдати відразу були обеззброєні. Ганчірки порвані на стрічки, якими бранцям міцно зв’язали руки й ноги.

- Ну ось, ми при зброї…

Автомати дісталися Рику й Шані. Васла й Кадим начепили пояси з ножами.

Тепер можна йти на п’ятий рівень. Програма влаштована так, що треба було спуститися поверхом нижче, щоб піднятися на наступний рівень. Навіть поспішайло Кадим, і той трохи боявся. Ніхто з них не зміг пройти п’ятий рівень до кінця. Та це на комп’ютері, коли в тебе три життя, а тут? І спроба тільки одна. Нарешті Рик відчинив двері, і друзі переступили поріг довгого й широкого коридору. Не встигли пройти й п’яти метрів, як просто під ноги Шані впала величезна змія, яскраво розфарбована, немов новорічна іграшка. Спочатку Шана оглушливо вискнула, а потім, напевно, встановила світовий рекорд зі стрибків з місця, зразу ж опинившись за спиною Рика, який стояв від неї метрів за два. Рик теж сторопів, не розгубився тільки Кадим… Він швидко змахнув гострим, як бритва, ножем, і голова гада покотилася підлогою.

- Рику, мені страшно!

- Може, залишишся за дверима?

- Ага, одній ще страшніше…

- Тоді терпи… Іди поруч зі мною.

- Добре.

Друзі, часто оглядаючись, повільно пішли вперед.

- Лягай! — раптом закричав Кадим.

Усі впали на підлогу. Відразу над головами, немов кулі, просвистіли сталеві бабки.

- Нічого собі! — прокоментував небагатослівний Васла, і відразу йому на голову звалилася змія. Вискнувши не гірше Шани, він кілька разів судомно махнув ножем. Рикпет уже палив у глюка, який вискочив з-за рогу. В руках у нього була довга труба, з якої стріляли самонавідною ракетою. Рикпет не промазав, і глюк сповз по стіні й залишився сидіти. Труба випала з рук і покотилася. Кадим побіг, щоб її підняти. У цей час із відкритих дверей з’явилася біла пухнаста кицька. Піднявши хвіст трубою, вона