Читати книгу - "Не за планом. Деанда: Книга 1, Алія Елвід"

– Ноартс Рейчел, другого імені не маю. Дев’ятнадцять років… – я запинаюсь, думаючи, що вона мала на увазі під поняттям «статус». 

– Статус – це наявність деанди та її колір. В організації існує два статуси – деандант та звичайна людина. Якщо ви звичайна людина, говорите: «статус звичлюд», якщо деандант: «статус деандант», і називаєте відповідний колір вашої деанди, – консультує мене жінка за склом, але у її промові я відчуваю нотки роздратованості. 

Здивувавшись власній переконливості, я кажу факт, через який зранку сперечалась зі старшинами:

– Статус деандант, фіолетовий. 

– Документи, будь ласка, – вона вказує пальцем на маленький лоток у стійці, не закритий склом. Я просовую вже заповнені мною документи у нього. Там знаходиться анкета з усією інформацією про мене, заява на зарахування з підписом лейтенантки Харрієт, контракт про співпрацю, медична довідка, що підтверджує мій статус, а також копія паспорта, яку мені віддала Лорейн.

Декілька хвилин мої документи вивчають та перевіряють на оригінальність. Далі жінка повертає мені їх та продовжує вглядатись в монітор комп’ютера. 

– У заяві та контракті не вистачає підпису одного з командирів підрозділу, – реєстраторка підіймає погляд з монітора на мене. – Кабінет триста п’ятдесят вісім, третій поверх, ліве крило. Попроси підписати когось з присутніх там командирів та повертайся у це вікно. 

Слухаючись, я прямую до ліфта у кутку хола та натискаю кнопку три. 

Добравшись за пару секунд на третій поверх, я прямую до лівого крила й починаю вчитуватись у кожну табличку, шукаючи потрібний мені кабінет. Нарешті знайшовши триста п’ятдесят восьмий кабінет, а саме кабінет командирів, я стукаю три рази у замилені скляні двері. Далі тягну ручку вниз і відчиняю їх, заходячи у кабінет. 

– Вибачте, можна? – говорю я та тільки тоді оглядаю приміщення. 

Тільки не це… Зайшовши, посеред кабінету я бачу три робочих столи, за одним з яких сидить Сейн. Він сидить у кабінеті сам, тому я одразу подумки лаюсь, розуміючи, що підписи доведеться просити у нього. 

– Що ти тут робиш? – впізнавши мій голос, абсолютно беземоційно говорить він, продовжуючи писати щось у лежачих перед ним паперах. 

Я демонстраційно кидаю перед ним заяву та контракт, створюючи образ зовсім людини, яка ні про що не шкодує. 

– Підпиши і я піду, – кажу я. 

– Це якийсь жарт? – Він підводить погляд на мене та вигинає брову. – Десять годин тому ти послала всіх, і мене в тому числі куди подалі, а зараз прагнеш зарахуватись до мого підрозділу? 

– Це не твоє діло. Від тебе мені потрібні лише підписи, а не схвалення. 

«Перестань грубити йому, бо в такому разі не отримаєш підписів, а значить не будеш зарахована».

– Ти ж розумієш, що зараз грубиш одному з командирів? – він жмуриться. – Я можу відмовити тобі та перенаправити до іншого підрозділу. З твоїм характером тобі більше підійшло б менторство у бібліотеці. Інколи ментори дозволяють собі відмовляти у консультаціях й тікають від своїх прямих обов’язків, наплювавши на всіх. Хочеш спробувати?

Він що, намагається жартуючи принизити мене?  

– Не хочу, – твердо відповідаю я. – Я обрала військовий підрозділ, і це моє остаточне рішення. Якщо хочеш бачити мене ментором, знадобиться постаратись змусити мене передумати або насильно відправити туди. 

Декілька секунд Сейн мовчки дивився спочатку на мене, а потім зазирнув в мої документи, які я кинула йому на стіл. Переглянувши заяву та побачивши підпис Харрієт, він розчаровано фиркнув і все ж таки взяв ручку з канцелярського стакана. Я побачила, як він тягне стрижень ручки до місця підпису, і порадувалась своїй перемозі. Але не надовго, бо стрижень ручки зупинився на відстані приблизно декількох міліметрів від паперу. 

– Не хочеш нічого мені сказати? – питає він, а моя радість швидко вщухає.

– Наприклад? 

– Звичайного «будь ласка» буде достатньо. 

– Будь ласка, – промовляю я, але моя міміка видає нещирість. 

– Не вірю. Спробуй ще раз. 

Та він просто грається зі мною!

– Будь ласка, поставте підпис ось тут, – вказую пальцем у контракт, – і ось тут, – вказую на договір, – щоб мене зарахували до вашого підрозділу, командире Варташ. – Це було ще більш нещиро, ніж попередня спроба бути ввічливою, але побачивши те, як Сейн закотив очі й прийнявся підписувати мої папери, я хитро посміхнулась.

– Ти отримаєш найнижчі бали на контрольному оцінюванні, а потім тебе відправлять у найслабше угруповання. Це я тобі кажу на майбутнє. Перше угруповання може й приглянеться до тебе, але Другому та тим паче Третьому ти не потрібна. Тому не витрачай сили та готуйся до переведення у підтримку. Нехай щастить, – Сейн підписав заяву і контракт, та протягнув їх мені, повторивши у відповідь мою хитру посмішку.

– Це ми ще побачимо, – промовила я і, забравши документи, пішла геть.

Коли я виходила з кабінету, я відчула, як Сейн свердлить мою спину поглядом. «Тепер він точно не відчепиться від мене і буде заважати кожному моєму кроку. Молодець, Рейчел, ти самостійно перетворила свої плани на руїни». Поспішаючи назад до жінки з реєстрації, я лише сподівалась, що він не є командиром потрібного мені угруповання. Я пожалкувала, що не додала до своєї шпаргалки запитання «Як звуть командирів кожного угруповання і як їм сподобатись?», адже якщо Сейн Варташ опиниться командиром саме Третього угруповання, тоді я точно вляпалась, а мій план з гуркотом провалився.