Читати книгу - "Не за планом. Деанда: Книга 1, Алія Елвід"

«Мені точно гаплик», – думаю я, поки роздивляюсь стенд у коридорі з портретами старшин Орзаху. 

Віднісши всі підписані папери реєстраторці, вона видала мені кодовий ключ від квартири у гуртожитку, офіційну форму деандантів для тренувань та відправила у відділ статистів інформаційного корпусу для отримання особистого розкладу. Поки я займалась організаційними моментами, по типу ознайомлення з розкладом, я постійно починала думати про те, що Сейн Варташ може опинитись командиром Третього угруповання, в яке мені всіма силами необхідно було потрапити. 

Поки я чекала свого першого планового медичного огляду, який повинен був відбутись завтра вранці, мій терпець урвався, тому я попрямувала в головний корпус, щоб запитати у Лорейн детальніше про командирів угруповань. Краще я буду заздалегідь знати до чого готуватись, ніж думати про це до моменту контрольного оцінювання. Але мені не знадобилась її допомога, оскільки в головному холі корпусу я самостійно знайшла відповідь. 

Велика біла стіна у холі містила в собі інформацію про всіх старших за званням осіб організації. Швидко пробігшись поглядом по портретах, я знайшла зображення Сейна у другому ряду фотографій. Чорний напис, що знаходився прямо під фотографією, підтвердив мої внутрішні побоювання: «Варташ Сейн Картер. Командир Третього угруповання стихійного скликання. Борець». 

От лайно. Це дуже погано. 

Він мене ненавидить, отже точно не обере до себе в команду. У мене не буде зброї, я не зможу розвинути деанду у сильних напрямках. Це повністю руйнує весь мій до дрібниць продуманий план втечі. 

Я застигла дивлячись у його очі на портреті та подумки перебирала найогиднішу лайку, яку я знала. Знову, велика частина мого провалу через мене, бо я не змогла контролювати себе та хамила йому при першій же можливості. За дві зустрічі з ним я двічі поводила себе нахабно та різко. Може й перед ним треба якнайшвидше вибачитись, поки він не закарбував негативні емоції від мене у собі? Але чи вибачить він мене? 

Розуміючи, що далі вся моя доля залежить від нього, я зітхаю та закриваю собі лице руками, бажаючи провалитись під землю та повернути час назад, щоб виправити всю ситуацію. 

От бляха! Ну чому у мене все завжди йде шкереберть?!

Поки я стояла перед портретами у відчаї, до мене зі спини хтось підійшов і ткнув у мене пальцем. Від такої несподіванки я сильно здригнулась та моментально обернулась. За мною стояв Чейз та здивовано дивився на мене:

– Знайомишся зі старшинами через фото на стіні? Ти могла б попросити Харрієт організувати тобі зустріч з усіма, враховуючи те, що ти тепер особливий деандант для них.

– Я не особлива. У них є більш важливі пріоритети серед деандантів. 

– Чому ти так вважаєш? – питає Чейз. – Орвинці організували грандіозний план перехвату, найбільший в історії всієї Організації. Орзах також приділив максимум своїх сил та можливостей задля твого порятунку. І ти ще хочеш сказати, що ти не особлива? – він засміявся, а я знову чомусь відчула роздратування від його сміху. 

– Я не була ціллю Орвину. Вони планували схопити когось іншого, і зараз Лорейн збентежена та налякана цим фактом, оскільки вони припустились помилки. Як і Орвин, по суті. Кожен помилився. Я певною мірою також, – промовила я й вирішила, що не хочу зараз знаходитись з Чейзом поряд, тому попрямувала до виходу. 

Приголомшений Чейз не хотів відчіплятись від мене, тому побіг за мною так само як я робила це зранку, поки він вів мене до Харрієт. 

– В сенсі? Що? Ти не ціль Орвину? Врятували не того деанданта? Але як таке можливо? – збентежено запитує він. – Мені розповідали, як орвинці шукали саме тебе, а потім тягли до аварійного виходу. Вони не шукали когось іншого, Рейчел. 

– Я не знаю чому вони вважали мене тим самим небезпечним деандантом, що становить загрозу всьому всесвіту. – Я тяжко зітхаю. – Подумай сам – я ні разу у своєму житті не використовувала свої сили, завжди була у тіні та тільки за декілька днів до аукціону зайняла місце колеги, попавши в перелік офіціантів. А напад готувався аж за два, а може й три місяці. Думаєш, що орвинці змогли б змінити весь свій масштабний план за якісь два дні? Це нереально, Чейзе! Сама думка про те, що я одночасно і була, і не була ціллю обох сторін зводить мене з розуму. Інколи я задумуюсь над тим, що хтось грається мною та моїм життям, змушуючи попадати в найнелогічніші ситуації, які потрібно логічно пояснити. 

Прискорюючи свій рух я поспішаю до гуртожитку, оскільки все чого мені зараз хочеться – лягти й поспати. Чейз йде за мною, але надалі всю дорогу після сплеску моєї роздратованості просто мовчить. Розминаємось ми вже біля мого гуртожитку.

– Познайомилась вже з сусідками? – питає він, коли я не обертаючись набираю код на панелі дверей.  

– Ні. Коли я заселилась, у квартирі нікого не було, – відповідаю я та одразу пропадаю за металевими дверима під’їзду, навіть не попрощавшись з хлопцем. 

Коли я заходжу у широкий коридор гуртожитку та закриваю двері, мене вистачає лише для того, щоб обпертись спиною на них і тяжко, повільно видихнути, набравши перед цим повні легені повітря. 

У моїх думках порожнеча, я вже ні про що не думаю. Не маю сил, щоб знову логічно мислити. Цей день висмоктав з мене всі сили, тому я змушую свої ноги йти у сторону ліфта. Натискаючи на цифру два вже всередині кабіни, двері зачинаються, а я обертаюсь до дзеркальної стінки та дивлюсь на своє відображення.