Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

Максим лише знизав плечима. Він сам не помітив, як запам'ятав, як Олеся любить чай, як неквапливо й акуратно їсть, навіть як ледве морщить ніс, коли їй щось не подобається.

Олексій усміхнувся, додаючи у візок коробку з ніжним шоколадним мусом.

— Ну, тоді візьмемо не торт, а щось легше. Дівчата люблять шоколад. Навіть ті, хто сидить на дієті.

Максим покосився на коробку, але сперечатися не став.

— Повірю на слово.

— А ти перевір, — з усмішкою кинув Олексій.

Максим фиркнув, але в глибині душі знав — брат правий.

Вони попрямували до кас, де черга рухалася швидко, незважаючи на передноворічну метушню. Люди завантажували візки святковими товарами, у когось серед продуктів виднілися ялинкові іграшки, червоні та зелені свічки, упаковки з шоколадними подарунками для дітей.

Коли їхня черга підійшла, касирка — молода дівчина з радісною посмішкою — дістала яскравий купон і простягнула Максиму.

— Сьогодні у нас діє спеціальна акція! За покупку від п'яти тисяч гривень можна взяти участь у розіграші. Хочете спробувати удачу?

Максим стримано хитнув головою:

— Ні, дякую.

Олексій же з ентузіазмом посміхнувся і забрав купон.

— Звичайно, хочу! Давай сюди, зараз я тобі покажу, що таке везіння.

Касирка кивнула і підвела його до прозорого лототрону, наповненого згорнутими паперовими картками. Олексій засукав рукава, зробив серйозний вираз обличчя і, витримавши ефектну паузу, сунув руку всередину.

— Так... ось воно! — урочисто оголосив він, витягуючи купон.

Дівчина розкрила картку і радісно посміхнулася:

— О, вітаємо! Чотири запрошення на ковзанку!

Олексій покосився на брата і, не роздумуючи, вручив йому два квитки.

— Лови, Малий. Гарний привід розім'ятися.

Максим скептично подивився на яскраві картки із зображенням блискучого льодового поля і фігуристів, що жваво катаються.

— Ти ж знаєш, що я давно не катався.

— Тим паче! — посміхнувся Олексій. — А пам'ятаєш, як ми ганяли шайбу взимку?

Максим мовчки взяв квитки, прокручуючи в голові уривки спогадів. Колись, ще в дитинстві, він дійсно проводив більшу частину зими на ковзанах. Просто на замерзлому ставку біля будинку. Вони з братом ганяли шайбу, збираючи сусідських хлопчаків в імпровізовані хокейні команди, а іноді навіть грали проти дорослих.

Мороз щипав щоки, у носі дерло від холодного повітря, ковзани з вереском розрізали крижану гладь, а він відчував неймовірну свободу.

Чорт. Це було так давно.

Він поклав квитки в кишеню, не бажаючи продовжувати розмову. Олексій стримано посміхнувся, помітивши його реакцію, але не став дражнити далі.

— Гаразд, поїхали. Нам ще зазирнути в автомайстерню, — буркнув Максим, хапаючи пакет із покупками.

Олексій підхопив другу сумку, не стримуючи веселощів. Він уже й не пам'ятав, коли з братом проводив стільки багато часу. Малий виріс і перетворився на дуже занятого пана, у якого зовсім не було вільного часу на порожні зустрічі.

— Головне — не забудь запросити когось на ковзанку. Буде шкода, якщо квитки пропадуть.

Максим лише хмикнув, не відповівши. Але чомусь перед очима на мить виникли величезні блакитні очі й руді кучері, що вибиваються з-під в'язаної шапки з м'якою китицею.