Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

Це сталося першого квітня. Сергій був вдома. І десь в обід йому зателефонували.

- Хто б це міг бути? - Подумав він, та слухавку все одно узяв. А раптом це хтось у важливих справах?

- Привіт. - Почув він дуже знайомий голос. - Це дзвонять тобі твої фанатки із твого фан-клубу. Вітаємо зі святом! Ми тебе любимо! 

На душі відразу від цих приємних слів і такого знайомого голосу стало раптом так тепло та затишно, що навіть привітатися він не зміг, як слід. Сергій спочатку так від щастя розгубився, що не знав, що йому й казати у відповідь. Майже усі слова зникли від такого несподіваного та щирого привітання.

Звісно, що це була саме Мілана. Ну, хто ще міг таке зробити? Це саме їй спала на думку ця гарна на його погляд ідея. Дівчині дуже хотілося зробити щось приємне для цього милого хлопця. Вони були з ним дуже близькі по духу. Якійсь дивний, Мілана, відчувала потяг до нього. Вона сама ще не розуміло, що це таке. Та ось захотілося і все. Наче щось там у серці, у душі говорило їй в голос про те, що треба саме так вчинити. Вона насправді любила його, як друга і їй здавалося, що якби її майбутній чоловік був схожий на Сергія то вона була б усе життя з ним щаслива. Чому б не зробити щось таке добре для людини поруч з якої ти почуваєшся наче десь на березі теплого спокійного моря. Там так затишно, думала вона. Тепло та чудово. Якій він добрий до мене, міркувала Мілана і звісно, що цей дзвоник та ці слова, та зізнання були від самого щирого серця. Здається вона ще нікому та ніколи не казала таких приємних та щирих слів. Мілана та Кароліна дійсно були вражені тим відношення та тією любов'ю, що давав їм обом Сергій. Це було так зворушливо. На любов треба завжди відповідати любов'ю, вирішила Мілана. Я це вже напевно знаю та розумію.

- Так приємно. - Відповів їй нарешті Сергій. Було чутно, що він розгубився. Що в нього навіть зараз слів немає. Хоч на Сергія це і не було несхоже. Він був завжди такий балакучий. А тут навіть в нього дух перехопило від несподіванки. І ось він зміг нарешті сказати слова подяки.  - Дуже-дуже дякую. Дуже радий тебе чути, Міланочка. 

І вона вже й сама добре чула по його голосу, що їй тут дійсно дуже-дуже раді. Що її слова зробила його день. От як мало насправді треба людині для щастя. Один дзвоник. Одне речення. І все. І людина щаслива та радісна. Мілана чула на відстані, як він там їй посміхається на іншому кінці проводу. 

Яка я молодець! Як я гарно придумала! Сама похвалила себе Мілана. Я як відчувала. Як знала, що людині буде приємно. І їй самій від цього на душі стало так тепло, так затишно. Це так приємно роботи людям, які тобі до душі, такі гарні речі, подумала вона. І тим більше людині, яка мені дійсно дуже дорога. Це не було якесь там кохання по справжньому. Ні якійсь там фізичний потяг жінки до чоловіка. Про таке мова зовсім не йшла. Це одна душа тягнулася до іншої. Це поки що була лише вузенька стежка, прокладена від одного серця до іншого. Стежка з якої іноді і починається справжне велике почуття.

А Сергій був дуже здивований. Звісно, завжди приємно, як тобі дзвонять такі дівчата і зізнаються у любові. Але це все дійсно було дуже несподівано для нього. 

Я такого й не очікував, думав хлопець. Не знаю навіть, що я такого зробив, щоб ця дівчинка, Мілана, так гарно до мене ставилась. Але це так неймовірно! От ніхто так не зробив, а вона зробила! В мене купа подруг. Мабуть, аж цілих десять. Та ніхто не додумався так зробити. Тільки одна Мілана. От яка вона молодець, похвалив він Мілану про себе. Яке мабуть щастя мати таку дівчину! 

А Мілана все говорила і говорила йому теплі та щирі слова. Це все було особисто тільки для нього і Сергій такий був щасливий від цих приємних слів та від її сміху та голосу. Він не знав, як ій про це все сказати. Але вірив що вона його і так розуміє без зайвих слів та речень.

- Ми днями обов'язково будемо. - Пообіцяла Мілана. - Чекайте на нас. Від нас з Кароліною хлопцям усім привіт. - Сказала на прощання, Мілана. - Я така рада тебе чути, хотіла вона добавити, але чомусь цього в голос не сказала. Може через те, що поруч була Кароліна. А може через якусь іншу причину. 

Потім вже вона довго думала, через що саме вона не змогла сказати це, лише одне речення. Та зараз Мілана була упевнена, що краще промовчати, чим сказати зайве. Бо вона ж завжди була дуже стриманою дівчиною. 

А розмова ще не закінчилася. Сергій ще не поспішав покласти слухавку. Він вже прийшов в себе та знов став тим самим веселим та привітним хлопцем, якого так любили Мілана з Кароліною.

- О! То, як раз у Влада на цьому тижні буде день народження. То й приїжджайте завтра, - миттєво вирішив Сергій. - Вас мені там буде не вистачати. 

Це я гарно придумав, відразу вирішив він. Бо приємно буде побачити там дівчат. Обох. Але особливо Мілану. Та й Кароліна теж дуже приємна людина.

- Звісно. Ми приїдемо, - пообіцяла Мілана за себе та за Кароліну, яка стояла поруч. Вона навіть не питала чи згодна її подруга, бо знала наперед, що Кароліна буде рада поїхати до хлопців. Вона зараз тільки і шукає привід, щоб побачити свого Костю. Та й інші хлопці здається теж входять в коло її інтересів. Але Костя то головне! А Мілана була рада поїхати туди заради того, щоб зустрітися з Сергієм. Якщо потрібен був привід то це саме він. 

Після розмови з Сергієм, вже в дуже гарному настрою, дівчата пішли собі не поспішаючи до зупинки.

- То будемо їхати завтра? - Спитала Кароліна. І було цікаво, Мілана дійсно збирається їхати на день народження, чи все таки ій доведеться їхати до хлопців самій.  - Бо в тебе ж з Макарам я так розумію нічого вже не буде? - Спитала Кароліна. 

- То й нічого. - Посміхнулася Мілана. - Макар, то вже пройдений етап у нашій біографії. Хіба там мало гарних хлопців? Мені здається, що мені там є кому радіти. - Вона була у гарному настрої. Після розмови. Та і взагалі. На вулиці була весна. Справжня весна. Чому б не радіти життю, коли тобі дев'ятнадцять років і ти ще молода та повна сил та енергії.