Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

- От і добре. Це дуже добре, Міланочка! - Зраділа від усієї душі Кароліна. - Бо мені було б сумно їздити до хлопців без тебе. 

- А як же Костя? - Здивувалася, посміхаючись, Мілана. - Я вважала, що у вас вже все там з ним добре. Що він вже зізнався тобі у коханні, Кароліночка.

- Та де там добре! - Стала чогось нервувати Кароліна бо це зараз була для неї не дуже така й приємна тема. - Він такий тихий та сором'язливий. Мені все доводиться роботи та казати першою. Питаю в нього на танцях - я тобі подобаюсь? Він каже - "так". І все. Треба постійно першою ініціативу проявляти, щоб він нікуди від мене не зник. Все треба казати мені самої. Треба от як ото знаєш тягнути воду з колодязя. Такий він не дуже то й сміливий в цьому випадку хлопець. Та мені він дуже подобається. От якби він як Ромчик був. О. То зовсім інша справа. А з другого боку, я ж Костю кохаю. А Рома він занадто легкий, як на мене. 

- Це тобі довго доведеться над ним працювати. Бо я ж теж бачу, що пропозиція тобі доведеться роботи першою. Мабуть у вашій родині чоловік то будеш ти, Кароліна. - Засміялася Мілана. - Та зате, ніхто в тебе його не вкраде. Бо ні в кого стільки терпіння не вистачить, - засміялася це дужче Мілана. А потім вже серйозно сказала. - Та головне, моя дівчинка, щоб у вас все добре було. Я така рада за тебе, Кароліночка. Дави на нього, але так, щоб він не злякався та не втік від тебе. Хай думає та вважає, що то він у вас в парі головний. І що він сам все вирішує. Щоб він нарешті вже собі щось там вирішив та почав з тобою зустрічатися по справжньому. Ну ти мене розумієш, - чомусь навіть стало соромно Мілані -  Для цього треба нам у хлопців частіше бувати. Щоб він до тебе звик і був у тебе постійно на очах. Тому буду з тобою постійно там бувати. Ще для твого ж щастя, Кароліночка. 

- Ой. - Захотіла обійняти свою подругу Кароліна. -  Дякую тобі Міланочка! Дякую тобі, моя люба дівчинка. Це ти так гарно придумала. Так і будемо роботи. Частіше там бувати. І хай нас хлопці частіше до себе запрошують у гості та щоб ми разом десь з ними бували. Ось Сергій тебе любить дуже, то він тобі завжди буде нам радий. І якщо чесно, - зізналася Кароліна. - То я б їздили до наших хлопців не тільки через Костю, а й через те що там усі дуже класні! Але всеодно Сергій більше чомусь тебе любить, а не мене. 

- Мені здається він тебе більше любить. - Замислилась Мілана.  - Бо постійно тільки й чуєш від нього - "Кароліночка те, Кароліночка це". Я не ревную але хата спалю. - Засміялася Мілана. І були не зрозуміло чи то вона так сміється, чи насправді так думає. 

- Ха-ха. - Зраділа Кароліна. - Все одно ж приємно коли тебе усі люблять.

- Ой, а про Ромчіка я взагалі мовчу, - продовжували Мілана. - Він взагалі від тебе без ума. Може ну його того Костю, як він такий не рішучий та давай будеш з Романом разом? 

- Все. Все. Я більше не можу сміятися.- Зупинила подругу Кароліна. - В мене є Костя.

- Якій поки, що не дуже, то й ведеться на тебе, - Мілана фактично описала реальну ситуацію.Та Кароліна на це не образилася. Чого ображатися, якщо це правда.

- Я буду їздити до хлопців доти,  доки Костик не зрозуміє, що я його доля. - Рішуче вимовила Кароліна. І це вона так сказала, що може було не сумніватися в її твердих намірах зробити саме так, як вона цього бажає.

Тепер прийшов час для сміху у Мілани. Вон сміялася довго. Так їй було смішно. Бо це було дуже неочікувано. 

- Так. Все. - Посміялися і досі. - Пішли збиратися, бо в нас ще купа справ, - сказала Мілана і дівчата сильно поспішаючи пішли скоріше до дому.

- А чого б тобі хотілося понад усе на світі, Міланочка? - Спитала раптом Кароліна у своєї подруги й та не замислюючись відповіла.

- Кохати, та бути коханою.

- Ой. Ти знаєш і мені теж. - Зізналася Кароліна.

- Вірю, що серед цих наших нових знайомих ми обов'язково його знайдемо. Не знаю поки, хто це буде, але він десь там серед них. Той самий, щоб на усе життя.

- Це було б прекрасно! - Почала мріяти про своє Кароліна. - Я та він. Як у книжках. Чи як у кіно. Ти ж знаєш. Я така романтична. Ой. Ну все, я побігла. Ось мій автобус, - швидко поцілувала вона Мілану в щічку та побігла на зупинку, а Мілана весела та задоволена пішла собі до дому. 

На душі в неї було тепло. На душі було так добре. Не зрозуміло від чого та здається від того, що комусь зробила приємне. І самій теж від цього якось так стала добре, як ще ніколи до цього не було. Цей хлопець, Сергій. Він вміє запалювати у моему серці маленькі теплі ліхтарики. Як же це приємно. Якісь такі казкові відчуття. Крила. Я відчуваю, які мене ростуть крила. От зараз би взяла та полетіла. Неважливо куди. Важливо з ким. З ним? Спіймала себе на такій думці зі страхом Мілана. Лякали ці всі думки. Лякали. Але ж які вони були приємні. Але про таке і мріяти не можно, вирішила Мілана. Вже треба стати більш серйозною. Тітонька права. Треба братися за розум. Та якій там розум якщо я ще така молода і хочу просто пожити в своє задоволення, подумала дівчина. Якже хочеться бути коханою. Щоб тебе кохали, любили, пестили. Як вона цілувати кохані губи? Чуже життя то сутінки. Хто зна чого їм усім від мене треба. А мені хочеться усьома своїми думками бути з тим, хто буде мене кохати по справжньому. Де ж ти. Мій коханий. Де ж ти...