Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

Треба було ось саме зараз. Саме сьогодні зібрати усі свої думки до купи. Треба вирішити, що роботи з цим усім далі. Як себе треба вести. Як реагувати на все те, що з нею зараз відбувається. 

Стільки усього сталося за останній час. Мілана зараз думала знов саме про Макара. Не можна сказати, щоб вона була дуже розгублена. Чи якась там занадто сумна. Так сталося, що поробиш. Ось так вийшло, що він їй відмовив. Так і що з того? Здається, що Мілана щось таке подібне очікувала і тому це її не дуже, то й образило.

 Відмовив, то й відмовив, вирішила дівчина. Що з цього треба робити якусь там велику проблему? Я дівчина горда. Ціну собі знаю. Можливо це не моє. Так. Це не моє! Не мій хлопець. Не моя доля. Все ще в мене попереду. Чи буде я плакати, питала вона в себе? Зрозуміло, що ні. Ну, так. Він такий, серйозний хлопець.Та це все на перший погляд. Він мені сподобався. Але, мабуть, я не йому не до смаку. Або він кохає якусь іншу дівчину. А може, як то кажуть, ще не прийшов мій час. А з іншого боку, якщо добре подумати, то ми взагалі з ним дуже різні особистості. В нього є якості, які мені подобаються. Та є і такі, що краще з ним не мати справу. Я досі ще нікого не кохала. І Макара я теж не кохаю. Це пов'язано з тим, що мені теж потрібен хлопець. Ось Кароліна здається закохана дуже сильно та по справжньому. Вона постійно тільки про свого Костика нам й розповідає. Юліана тільки слухає та сміється з неї. Мов, ну все - пропала ти подруга. А я не сміюся. Іноді навіть заздрю Кароліні, що в неї все вже зрозуміло. Бо мені теж так хочеться. Хочеться закохатися на усе життя. Щоб один-єдиний і більше нікого не треба. 

Хочеться саме чого, питала в себе Мілана. Кохання? Та я поки що не можу нікого покохати по справжньому. Не знаю чому так. Мені дуже хочеться. Але в мене поки що нічого не виходить. Багато знайомих хлопців. Але все не те. Не те, що мені так потрібно. Одного разу здається мені я кохала. А може то була якась дитяча закоханість? Я була обмежена на Тетяну, що начебто то саме вона в мене вкрала моє кохання. Та насправді дівчина тут ні до чого. Якби він, той самий, через кого я плакала вночі майже кілька місяців, кохав мене по справжньому, то він би залишився зі мною. То Тетяна тут нічого такого й не робила. Все сталося так, як і повинно було бути. Він мене не кохав. От і все що мені на разі потрібно знати. Але чому нікого не кохаю я? 

Може дійсно в мене, як то кажуть - "кам'яне" серце? Може я якось, то особлива, думала про себе Мілана. Може кохання, то не моє? Так. Подобається мені, наприклад, Макар. Як хлопець. Та він мені ось того разу відмовив. І мені на це байдуже. Але в мене є Сергій. Ну, як в мене. Він мій друг. Наш спільний з Кароліною. Та здається мені, що іноді я мрію про нього, як про чоловіка. Хочу впізнати його ближче. Якій він? Чи буде нам добре, якщо я стану його постійною дівчиною? Чи буде він тільки зі мною? 

Іноді так хочеться, щоб тебе обіймали, пестили, казали якісь приємні речі перед сном. Мені соромно в цьому зізнатися, та іноді мені у ві сні здається, як хтось дуже на нього схожий обіймає та цілує мене. І так нам добре, коли ми разом. Та це все лише мрії. Але ж він зайнятий. А більше мені ніхто і не подобається по справжньому. Мабуть Сергій, це на сьогодні единий чоловік до якого мене тягне. То треба щось з цим робити. Активні дії тут не можливі. Що ж мені роботи з цим усім далі, не могла зрозуміти Мілана.

Час покаже, вирішила Мілана. Треба почекати. Подивимось, як воно буде все йти в нас далі. Треба чекати і все в мене буде. Та хотілося щоб це сталося скоріше. Я стало дорослою. Я - жінка. Мені потрібно кохання та присутність поруч нормального чоловіка. Мені здається, що це так солодко, як ви кохаєте один одного. Та я не знаю, як це. Але хочу зрозуміти. Через що люди сходять з розуму. Через що роблять різні дивні речі. Чи дійсно воно того варто? Хлопці - що це взагалі таке? Чому мене до них тягне? А чому тут справа? 

Їй подобалися ці хлопці. Ця весела компанія. Вона раділа, що в Кароліни щось там вже починає виходити. І здається хлопець, якого покохала її подруга, готовий відповісти їй взаємністю. Так. Це звісно добре, думала Мілана. Але я б і собі так само усе хотіло. Ну можливо не так як в Кароліни, але якось по іншому. Але, щоб теж когось кохати усім серцем та усією душею. Ні. А в мене буде по іншому, відразу вирішила Мілана. Не знаю як саме. Але не так. Та я рада, що в подруги все складається нормально. 

Ну, хоч в когось з нас буде все добре, - радісно подумала Мілана.

Що стосується Юліани, то її особисте життя було покрито димом таємничості. Дівчата ніколи не бачили свою подругу з хлопцями. Юліана  нічого про особисте життя їм взагалі не розповідала. А Мілана й не питали особливо, бо як і Кароліна, була дуже вихована дівчинка та не лізла зайвий раз у чужі справи. Захоче, сама розповість, так вважала Мілана та не робила ніяких спроб втрутитися в особисті справи своїх найкращих подруг.

Кароліна, наприклад, про це все не замислювалась особливо. Ій висточало свого особистого життя. Якому вона ще й досі не могла як слід дати лада. Бо Костик цей такий вже був нерішучий та ніяк не хотів ій зізнаватися у коханні. Тому Кароліна менш за все зараз думала про Юлю та її минуле. В неї своїх проблем висточало.

А що стосується Мілани, то їй хоч і було дуже цікаво все знати про Юліану, та вона вирішила якось потім в цьому розібратися. Дівчина була впевнена, що ключ від розгадки знає лише одна людина. І ця людина дівчинка, на ім'я Яна, подруга Сергія.

Якось ми з нею поспілкуємось і я все в неї взнаю, вирішила Мілана. А поки, що треба займатися собою і своїм життям. Мама разом з тіткою наче з розуму зійшли. Все шукають мені нареченого. Вони вважають, що, якщо мені вже 19, то треба роботи сім'ю та народжувати дітей. А я не хочу не того, не іншого. Тим більше я саме ще майже дитини, з посмішкою подумала Мілана. Хоч звісно вона була вже справжня жінка.

- Ось я вийшла у 18 років і ніколи про це не жалкую, - постійно розповідала її тітонька. - Як і ти вчилася, та ще і з дитиною встигала сидіти. Але Мілана так не хотіла.