Читати книгу - "На скрижалях історії"

На копичці під столом ставить черепок, у якому жевріє вогник і куриться ладан, хата наповняється святочними пахощами. По соломі, настеленій по долівці, ходять аж до третього дня Різдва, або до вдосвіта на Новий рік. Після цього сіно виносять і палять на дорозі, біля воріт, або в садку. Іноді через цей вогонь стрибають. Під столом коло сіна батько накладає ще залізяччя, принесеного з кузні — леміша від плуга, гистика без держака й сокиру. Дітлахи торкаються босоніж тих залізяк по кілька разів, щоб були ноги тверді, як залізо.

На свят-вечір мама ставить на стіл дванадцять пісних страв. Найголовніша — кутя. Трапезу починають обов'язково з неї, вона символізує єднання з Богом і світом померлих. Зі столу її не прибирають, а залишають на ніч — для душ покійних. Мак, який додають до куті, символізує мучеництво Ісуса Христа, мед — чистоту, надію, оптимізм, солодкість Божого слова.

На стіл ставить карачун (круглий буханець хліба домашньої випічки, калач), який уособлює смерть і воскресіння. Горох і квасоля — християнське життя в домашній, сімейній церкві, єдність роду, капусняк — це знак єдності навколо однієї основи — Христа-Бога. Борщ нагадує про дітей, убитих у Вифлеємську ніч за наказом Ірода, а голубці ставить як символ голуба, який уособлює мир. Риба — знак християн, один із символів Ісуса Христа, у перших літерах грецького слова «риба» зашифровані слова «Ісус Христос», «Спаситель», «Син Божий». Вареники означають — достаток і ситність, а пампушки — щастя, здоров'я й добробут. Гриби несуть у собі дві природи Ісуса Христа: божественну (шапка) й земну (корінець), а часник символізує очищення від гріхів і здоров'я. Його мама кладе на чотири кутки столу, а потім усі його споживають, щоб зуби не боліли. Узвар означає — життя людини, дароване Богом. На святвечір існує традиція — усі члени сім'ї їдять страви з однієї тарілки.

Того, хто переступає поріг хати вранці першим, називають першим полазником. За народними віруваннями, він привносить до родинної оселі гармонію й добробут, щастя або невдачу в прийдешньому господарському році. Якщо гарний молодик із грішми — ознака добра: упродовж цього року всі будуть здорові в хаті й водитимуться гроші. Якщо ж старий, кволий та ще й бідний завітає ознака погана: у хаті будуть хворі й заведуться злидні... Та найгірше, коли стара жінка заплутає до хати — то вже не жди добра. Тому зранку в день Третьої Пречистої люди старі або бідніші заходити до чужих осель стримуються. Це повір'я також стосується Різдва й Великодня. До того ж недобрий знак, коли цього дня приходять сторонні щось позичати.

Так ведеться в Україні, на Івановій батьківщині вдома, а зараз доля відірвала його від рідної хати та й закинула на чужину. Тільки в його серці горить і не згасає світлий вогник того далекого дитинства.

Якось у казармі з'явився черговий офіцер і чоботом ударив у портрет царя Миколи II, що на весь зріст стояв у золоченій рамі між двома великими вікнами. Брязнуло й посипалося розбите скло. Він сповістив:

— Цей владика більше не царствує, у Петербурзі йде революція. Цар Микола зрікся престолу, його й всю сім'ю арештували.

Упав нарешті гнилий царат Московської імперії в березні 1917 року, від першого ж стусана складеного з українців Волинського полку в Петрограді.

А війна продовжується. Навчальна команда, як більмо на оці, щоденно на полі, по пояс у снігу. На найближчу неділю всі лаштуються на маніфестацію з червоними прапорами. Українські ж офіцери сформували цілий батальйон з українців і хочуть вийти з портретом Т. Г. Шевченка, а образу немає. У когось знайшлася обкладинка з пачки цигарок, на якій була невелика мальована парсуна Тараса Шевченка в шапці й кожусі. Принесли Івану:

— Ти постарайся! Треба встигнути до виправи на демонстрацію намалювати на ватманському листі збільшену копію.

На маніфестації український батальйон крокував під жовто-блакитним прапором, спереду несли портрет Т. Г. Шевченка. Городяни, дивлячись на нього, перемовлялися між собою:

— То Родзянко.

— Ні, то Тарас Бульба.

Хоч земля, сповита білою казкою снігів, ще спочиває в безжурному сні, хоч твердий лід, як і раніш, сковує річки й озера, але в повітрі повіяло чимось юним, радісним, новим. Весна ще далеченько, та вірні її вісники вже гомонять про те, що скоро-скоро вона прийде... прекрасна, молода й змінить навколишній світ. Легкі, ледве вловимі подихи теплого вітру пробігають полями й долинами, а від помаху їх прозорих крил снігова кора стає пухкою. Небо привітніше синіє, та й сонце рідше ховається за хмари.

У Петрограді — тимчасовий уряд із поміщиків і капіталістів на чолі з Керенським. Він бажає довести війну до переможного кінця, вимагає на фронт живої сили, на передову з запасних полків направляються маршові роти. Росія свято виконує свій союзницький договір із Францією. У Аткарську на черзі маршові роти з молодих новобранців, але офіцерам не на часі посилати їх на «гарматне м'ясо», особливо українцям, бо знають, що в Києві постала вже своя, українська влада!

12 березня 1917 року, як тільки в Києві стало відомо про Лютневу революцію в Петрограді, був переобраний Виконком Київської міської думи й на чолі його став барон фон Штейнгель. Серед 12 членів Виконкому було 5 українців, у тому числі А. Ніковський (секретар) і С. Єфремов. 14 березня в Києві на підтримку нового режиму створився так званий «Громадський комітет», незабаром перетворений у «Раду об'єднаних громадських організацій», який об'єднав майже всі партії й організації міста.

17 березня 1917 року в київському клубі «Вітчизна» Товариство Українських Поступовців, до якого приєдналися представники українських партій, військових, кооператорів, робітників, студентів, учителів, православного духовенства, Українського наукового товариства, Товариства українських техніків і