Читати книгу - "На скрижалях історії"

агрономів та інші українські організації, проголосило утворення Української Центральної Ради. За їхнім задумом Центральна Рада будується за національно-корпоративним принципом і представляє інтереси не окремого міста, повіту або губернії, а всіх земель, де українці становлять більшість, а також українських громад за межами цих земель.

20 березня відбулися вибори до керівництва Центральної Ради. Її головою був заочно обраний професор М. С. Грушевський, який ось-ось повинен був повернутися із заслання в м. Симбірську. Великий внесок унесли солдати-українці Київського військового округу й Південно-Західного фронту своєю підтримкою Центральної Ради й справи українізації армії.

22 березня 1917 року з ініціативи Миколи Міхновського в Києві відбулася нарада солдатів і офіцерів-українців. На ній була утворена Тимчасова військова Рада, яка звернулася до Тимчасового уряду Росії з вимогою надати Україні автономію подібну до тієї, яка була дарована Фінляндії. На наступний день було скликано Українське військове віче, на якому було обрано Українське військове бюро з 7 чоловік на чолі з полковником Глинским. Це бюро ухвалило негайно організувати полк українських добровольців.

29 березня збори солдатів Київського військового округу прийняли постанову про відкриття українського військового клубу, який став би «інформативно-агітаційним центром для українського воїнства», і про утворення Українського військового організаційного комітету для координації заходів щодо українізації армії. На чолі клубу, названого на ім'я гетьмана Полуботка, став підпоручик Микола Міхновський, а на чолі Комітету — полковник Бєлінський, полковник Волошин, прапорщик Ган та інші. [19].

Будівничі української армії намагаються всіма заходами відродити військовий романтизм історичного минулого України, — дух гайдамаччини, Запорізької Січі та українського козацтва. Незважаючи на спротив російської адміністрації, клуб зорганізував полк ім. Б. Хмельницького силою в 3574 багнети з вояків-українців Київської залоги, а в Чернігові — полк ім. П. Дорошенка. Імена, у пам'ять яких були утворені ці спеціальні полки, задовольняли почуття українського романтичного націоналізму.

Вітальна адреса Української військової громади Черкаського гарнізону Генеральному українському військовому комітету, Першому українському полку ім. Б. Хмельницького, Військовому клубу ім. Гетьмана П. Полуботка та Українській Центральній Раді.

«Київ, 30/V 1917 року, № 409 Військовий комітет.

Центральна Українська Рада

Українська військова громада Черкаського гарнізону вітає Український Генеральний комітет та перший Український полк імені Богдана Хмельницького, військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка та Українську Центральну Раду бажаючи здійснення всіх постанов Українського військового з'їзду і вважаючи ці інституції справжніми представниками всего Українського народу в боротьбі за автономію України і волю нашого народу.

Голова Тарасевич». [62].

Тим часом українські політичні партії й громадські організації 17 квітня 1917 року в Києві скликали Всеукраїнський Національний Конгрес. Понад 1500 делегатів єдинодушно підтримали Українську Центральну Раду й проголосили її найвищою владою в Україні. До нової Української Центральної Ради обрали 90% драгоманівців, які не поспішають змінювати в Україні московську адміністрацію на українську. Ця Українська Центральна Рада 23 червня своїм Першим універсалом проголосила автономію України в складі Росії й обрала Генеральний секретаріат.

Попри бажання Української Центральної Ради в Києві 18 травня 1917 року був скликаний 1-й Український військовий з'їзд. Понад 700 делегатів від армії й флоту поставили гостру вимогу — «розпочати організацію української армії, без оглядок на Росію».

А лідер Української соціал-демократичної робітничої партії В. Винниченко заявив:

— Не своєї армії нам соціалістам-демократам треба, а знищення всяких постійних армій. ...Українська демократія повинна в сей час добре пильнувати — українського мілітаризму не було і не повинно бути й далі.

Зібрав у Києві понад 2200 делегатів і Всеукраїнський селянський з'їзд. Учасники накинулися на Українську Центральну Раду з обуренням за її жебрання прав України в Росії. Поставив вимоги: «Негайно українізувати школи й адміністрацію, очистити Україну від зайд москалів, розподілити великі землеволодіння й віддати їх у вічну приватну власність селянам, негайно проголосити державну самостійність України» [74].

VI

А в Аткарську виводять на навчання роти, але воно тепер своєрідне: офіцерам дружини привозять горілку, пиво й заїдок, а рядові йдуть на річку Медведицю купатися. Тут Іван уперше побачив художню самодіяльність молодих українських офіцерів-аматорів. Вони і їхні дружини ставлять коротенькі водевілі. Ходять на них солдати залюбки, інших розваг у місті немає.

Семен Костенко всі ночі проводить десь у компанії картярів. Іноді приносить пачки грошей і припоручає їх Іванові. Дозволяє витрачати лише на харчі в солдатському ларьочку. Але буває, що придибує вночі в самій білизні й вимагає:

— Дай грошей, треба відігратися!

Але Іван дотримується його ж таки наказу:

— Коли програюся й прийду хмільний, борони боже, щоб ти дав мені хоч копійку!

Тоді й скандалять, але Іван не поступається.

Ну й непосидючий цей Семен, такого справді в ступі не влучиш! Якось задумав він навідати рідню в Симбірській губернії. Туди виїхала й Іванова рідня разом із дідом Андрієм. Кличе Семен із собою Івана:

— Поїхали! Навідаємо родичів, та й самі розвіємося!

Але той не погоджується, можливо там нікого й немає, хто б міг знати про нього, тоді ще малого хлопчика. Поїхав Семен сам, без Івана, дали йому відпустку на тиждень. Через п'ять діб повернувся, привіз для Івана мішок харчів — сало, пару смажених гусей і всього іншого доволі. Двоюрідна сестра на спогад передала вишитого нею рушничка. Розповів, як живуть родичі і всі, хто виїхав на вільні землі Поволжжя. Ще живий там Івановий дід Андрій, йому вже більше ста років. Іван написав листа, подякував їм за все. У кінці червня начальник Саратовської військової округи генерал Сандецький видав наказ, щоб маршові роти, які закінчили