Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

висхле до сірого лушпиння старе листя і побачив, що під ним є ще щось, уже не напис, а рисунок. Навіть не рисунок — барельєф, делікатний і реалістичний, хоч і понищений солоними морськими вітрами. Він і досі стоїть перед моїми очима, і я тепер знаю, що ніколи його не забуду. Це людська постать, струнка, але якась непропорційна. Ні, не людська — бо постать має крила. І це не може бути ангел, бо постать оголена, етерна, схоплена в момент руху — дитина, щонайбільше юнак із виразною статевою ознакою. Одна нога зігнута й піднята, немов для стрибка, друга ще торкається землі. Руки розведені в жесті, сповненому ґрації, а в одній із них якийсь довгастий предмет. Хтось, хто стрибає, хто за мить підніметься в повітря. Маленьке видовжене обличчя й великі очі. Він поглядав на мене моїм власним поглядом, а я дивився на нього його очима. Це враження було таким сильним, що я відчув, ніби мене вдарило його поглядом, ніби я на мить знепритомнів. Неприємний біль внизу черепа, шум у вухах. Так, потім я думав, що зі мною стався сонячний удар на тому маленькому, відкритому, висушеному плоскогір'ї, що я знепритомнів від спеки.

Я й дотепер не знаю, що бачив, ким була та кам'яна постать, у пам'ять чого вибили її на камені, що вона мала представляти. Що говорив напис незрозумілою мовою, чи взагалі що-небудь значив. Що зображував барельєф — і незалежно від того, чи вирізьблено його з нудьги, чи для жарту, чи з приводу якогось місцевого культу, я знаю, що оті наші переплетені погляди, той раптовий, несподіваний, могутній контакт із чимось непізнаваним супроводить мене і досі. Я багато разів роздумував над цим. Чи мусимо ми розуміти те, що бачимо? Чи мусимо бути впевнені у значенні, яке несе із собою знак?

Мене охопив страх. Мені здавалося, що зараз щось скотиться на мене з гори й роздушить, що мене викрито, і тепер я вже ніколи не зможу сховатися. Я побіг до куреня. Забрати свої речі й тікати в гори. Може, навіть розвалити курінь, щоби не залишити після себе жодного сліду. А що було найдивніше — моє тіло відреаґувало еротичним збудженням — це мене теж нажахало. Бо я мав враження, що покірність відмовила мені, наче передчуваючи присутність інших, хоча б і в минулому, повернулася до своїх старих, добре знаних ритуалів, знову готова до поєднання, до участи у спільноті. Я біг пляжем, залишаючи за собою сліди, які одразу пожирало море. Добігши до куреня, спішно почав збирати свої вбогі речі й усвідомив, що то не давня присутність людини так нажахала мене — людей можна або тільки боятися, або до них тягтися, іншого рішення не було, — а нажахала мене ота крилата, нелюдська присутність. Я пригадав гриба, що світився вночі, якесь внутрішнє, нерухоме життя, котре виявляє себе у невиразному світлі. Тепер мені здається, що і отой камінь з крилатою постаттю світився так серед білого дня. Хтось ув’язнив у рисунку на камені всю оту нищівну суперечність: щось є мертвим, а подає знак. Щось стоїть на місці, а готується до стрибка, щось не існує, а виявляє себе. Щось, що не живе, говорить і цим актом комунікації оживляє себе. На моєму острові з’явилося щось нове. Повзло тепер за мною, вимагало уваги. Злизувало за мною мої сліди. Мені здавалося, що острів у кілька найближчих хвилин піддасться цьому вторгненню, проникнеться тим буттям, буде цим буттям поглинутий і одразу іронічно покаже на мене пальцем і скаже: «Гей, ти там, я тебе бачу». Якби ж то була принаймні звичайна табличка з назвою цього місця, щось на зразок поштової адреси, коли тут жив отой евентуальний, гаданий пастух, котрий поукладав каміння на межах в оливковому саді. Але я передчував, що той камінь значить набагато більше, що є знаком одвічної присутности на острові чогось нелюдського, незбагненного, непідвладного, і якби хотіти описати його, то треба би вжити ще багато слів, які починаються на «не». Що чим би це не було — воно володіє островом мовчки, потайки, всепроникно.

В одну мить острів став чужим, перестало існувати його виснажливе освоєння, оте терпляче вивчення кожного метра пляжу, пошук джерел і місць, де збирається прісна вода, будування пасток на риб, майстерна конструкція куреня з пруття, походи на другий бік, мушлі, висушувані на каменях. Усе в одну мить стало раптом чиєюсь власністю, навіть білі риби на горі вже мали власника, а його мовчання тільки збільшувало мій страх. Я зненацька відчув на собі його погляд і засоромився тієї своєї гротескної ерекції біля каменя. Схопив шматок светра, який служив мені подушкою, і обв'язав ним стегна. Не оглядаючись, рушив під гору.

Я намагався забути про те, що побачив унизу. Тепер я зайнявся побудовою нового притулку. Берег моря вже не притягував мене. Якщо звідти щось і мало надійти, то тільки якісь страшні речі. Вночі, лежачи на своєму вистеленому сухою травою леговиську, я не міг позбутися жаских образів. Отой перший — мертві з моря, поєднався тепер з тим другим — голою кам’яною крилатою постаттю. Ось вона скаче між потопельниками, дотикаючи їх тим довгастим предметом, а вони оживають, як зомбі, і тиняються пляжем, чекаючи на корабель, який забере їх із цього острова померлих. Я боявся, що божеволію, тому пригадав собі місто — бруковані вулиці, де немає навіть пучечка трави, їх симетричний план, їх праве і ліве, їх там і тут. Освітлені зали ресторанів, дзвінки трамваїв. Я уявив собі трамвайний квиток — його очевидність і простий напис. Ціна. Гроші, розклади руху. Календар і позначені червоним неділі. Пригадав собі книжки, що стоять рядком на полиці, навіть їхні назви. Афіші, що мережать барвами солідні, кремезні стовпи. Назви вулиць на емальованих табличках. Світ, повний однозначних вказівок. Слова та названі ними прості предмети. Словники, які терпляче на задрукованих сторінках упорядковують усю мову, тлумачать одну на другу. Спасенна наявність енциклопедій. Можливість прочитати кам'яний напис завдяки книжкам, услужним бібліотекарям, університетам, філологам. Перебування у світі, де все рано чи пізно вдасться зрозуміти. Мені здавалося, що найгіршою є саме неможливість зрозуміти той напис. Що якби я знав смисл тих кам’яних слів, то не боявся би так, міг би його приручити, побачити наскрізь, відчути його широту, пірнути, торкнутися дна й повернутися.