Читати книгу - "Корабель з райдужними вітрилами"

Докинув він це ніби між іншим, але Іржик слухала уважно:

— На камбузі ти, а не я!

— Але ж прийняти чашку кави з твоїх рук їм буде приємніше…

— Та перестаньте ви гризтися! — гаркнув на них Олежка. Він все звик сприймати всерйоз. Може, тому, що найсерйознішим в житті вважає гру — футбол.

— Добре. Ми не гриземось. Далі. Команда п'є каву з молоком, а що робить наш екіпаж? А наш екіпаж, шановне товариство, як любить висловлюватись Толя Юхимець, рятує океан…

— Від чого? — вибалушився на нього Вадим.

— Привітик! А нафта ж вилилась, розтеклася по поверхні океану, і мушу сказати, її присутність на цій поверхні вплине на океан дуже навіть негативно.

— Чим же ти збиратимеш нафту? Ополоником?

— «Кептен» Іванов, ви навіть приблизно не уявляєте, які невичерпні можливості у корабля, яким вам доручили керувати. Силове поле, яке є у вашому розпорядженні, за лічені хвилини, навіть секунди можна підвести під ту неосяжну нафтову пляму, що розливається по океанській поверхні, і стягти її в одну-єдину нафтову бульку. — Правда ж, диво? Посеред океану плаває велетенська нафтова булька! Здається — штрикни ту бульку кінчиком голки, і нафта знову розіллється по хвилях, але це не так просто зробити. Силове поле міцно зібрало, зв'язало прямо-таки у вузол нафту. Чіпляй до бульки троса і транспортуй до порту призначення, де на тебе чекатиме премія.

— Як ти це собі уявляєш? Як можна присобачити трос до цієї твоєї «бульки»?

— Та це ж елементарно! — навмисне Вадимовим голосом сказав Кирило, і всі засміялися. Справді, для чого тут технічні розв'язання другорядних питань, коли все це від самого початку — дитяча гра і вигадки?

Тоді Вадя прийняв умови гри:

— Добре. Пливемо на південний захід, десь туди-туди, де Куба…

— В Карібське море, — уточнила Іржик.

— Ще південніше. Не знаю, чи буде це в Тихому океані, чи буде це в Атлантичному океані, але знаю, що буде це біля Південної Америки.

— Точна адреса! — зморщила носа Іржик.

— Чого ви прискіпуєтесь? Вам неоднаково, куди плисти? І тим більше — раз ви мене призначили капітаном — поїдете, куди повезу.

— На морі ходять, а не їздять, — докинув Кирило, — є «мореходи», але немає «мореїздів».

Вадя вже хотів послати їх під три чорти, але стримався. З великими труднощами і затримками корабель з райдужними вітрилами нарешті «відчалив». Вони йшли з добрячою швидкістю, бо попутний вітер завдяки Кириловій вигадці практично завжди був у них в кишені. І з капітанського містка Вадим побачив плавучу тюрму, в якій сиділи комуністи, революціонери…

— Чілійські? — запитав Толя Юхимець.

— Може, й чілійські, а може, не чілійські. Яке це має значення? Тим у Південній Америці не один такий Піночет, там ще є чимало різних диктаторів, різної наволочі. Я сам по телевізору слухав…

— «Кептен» Іванов, — сказав Кирило, — не розтікайтеся мислію по древу. Ми й без вас знаємо, що на світі є ще чимало різної наволочі, котра тримає комуністів по тюрмах, катує. І на землі, і в підземних казематах, і на воді, в плавучих тюрмах. Ваше рішення?

— Атакувати!

— Правильно! — підтримав його Толя Юхимець.

— Як ти це собі уявляєш? — поцікавився Олежка.

— Дуже просто: налітаємо, охорону за борт, начальника тієї тюрми — за борт, на вечерю акулам, ще там кого треба — за борт…

— Але ж вони перестріляють нас всіх до одного, перш ніж корабель наблизиться до них, — застерегла Іржик.

— Ти можеш сидіти в найтемнішому закутку і носа не показувати звідти, — порадив їй Олежка. — Не дівчача це справа…

— По-одумаєш, — пирхнула Іржик. — Які одчайдухи! По. скільки вас таких на мокру блоху сідає, дозвольте поцікавитись? Мені що! Вас же, дурнів, шкода, перестріляють вас…

— Вони там всі спатимуть, — заспокоїв її Толя. — А наш корабель — вітрильник, він підпливе без шуму. Вартових ми тихенько знімемо…

— Правильна, Толю! — загорлав Вадя. — Поки вони розшолопають, що й до чого, більшості з них доведеться прокидатися в акулячих черевах…

— Про всяк випадок, — сказав Кирило, — всі ми можемо одягнути невидимі панцирі із силового поля! В нагрудній кишені маленький генератор, і він…

Перебиваючи Кирила, Максим запитав Вадю:

— Капітане, під яким прапором наш корабель?

— Здрастуйте, я ваша тьотя! Ти що мене справді за ідіота маєш? Ти думаєш, що коли я наполягав на чорних вітрилах, то й прапор у нас буде піратський — з двома перехрещеними кістками і черепом! Прапор буде наш, червоний!

— Значить, прапор державний, наш, і під цим прапором ми будемо діяти як пірати? — свердлив його очима Максим.

Вадим задихнувся від обурення:

— Та ти… Та ти що… Покидати за борт різну потолоч і звільнити в'язнів-революціонерів це, по-твоєму, піратство?

Але несподівано Максима підтримав Кирило:

— М-да-а, могли б бути міжнародні ускладнення…

Вадим дивився на них, він хотів збагнути, жартують вони чи серйозно, він щось обурено белькотів, і тут Максим добив; його остаточно:

— Яка ти ще дитина, Вадько, як ти не розумієш простих речей!

Вадька образився і склав з себе капітанські повноваження…

Дорогий Вікторе, здрастуй!

Як там твоє життя-буття? Цей лист тебе вже, мабуть, застане на місці. Осінь там у вас цього року рання, і ви раніше, ніж завжди, повернетесь з «поля». У нас така новина. Я тобі вже писала, і не раз, про нових Максимових друзів і, як змогла, охарактеризувала кожного з