Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Він? — сказав де Марсе. — Я вважаю за небезпечних тільки осіб з визначеним становищем, а його становище — скоріше неатаковане, ніж неприступне. З чого, скажіть, будь ласка, він живе? Звідки його багатство? У нього, я певен, тисяч шістдесят боргу.
— Він знайшов в особі одного іспанського священика надзвичайно багатого покровителя, дуже прихильного до нього, — відповів Растіньяк.
— Він бере шлюб зі старшою дочкою де Гранльє, — сказала мадемуазель де Туш.
— Так, — сказав кавалер д’Еспар, — але від нього вимагають, щоб він купив землю з прибутком у тридцять тисяч франків і тим забезпечив належну частку своїй нареченій; а для цього йому потрібний мільйон, що не валяється під ногами хоч би якого іспанця.
— Це дорого, бо ж Клотильда дуже негарна, — сказала баронеса.
— Пані де Нюсінжен взяла звичку називати мадемуазель де Гранльє на ім’я, немов вона, народжена Горіо, завжди відвідувала це товариство.
— Ні, — заперечив дю Тільє, — дочка герцогині не буває негарною для нашого брата, зокрема коли вона приносить титул маркіза й дипломатичну посаду; але найбільша перешкода для цього шлюбу — шалене кохання пані де Серізі до Люсьєна: вона, напевне, дає йому багато грошей.
— Тепер мене не дивує, чому Люсьєн такий серйозний; очевидно, пані де Серізі не дасть йому мільйона, щоб він одружився з мадемуазель де Гранльє. Він, напевне, не знає, як вийти з цього становища, — провадив де Марсе.
— Так, але мадемуазель де Гранльє палко кохає його, — сказала графиня де Монкорне, — і за допомогою молодої особи він, можливо, доб’ється легших умов.
— Що він робитиме зі своїми сестрою та зятем з Ангулема? — спитав кавалер д’Еспар.
— Але ж, — відповів Растіньяк, — його сестра багата, і він називає її тепер пані Сешар де Марсак.
— Якщо й будуть які-небудь труднощі, то він же такий красень... — сказав Б’яншон, підводячись, щоб привітатися з Люсьєном.
— Добридень, любий друже, — сказав Растіньяк, обмінюючая з Люсьєном палким стисканням руки.
Де Марсе вклонився йому холодно, після того як Люсьєн привітався перший. Перед обідом Десплен і Б’яншон, що, жартуючи з бароном де Нюсінженом, в той же час оглянули його, визнали, що хвороба була душевного порядку; але ніхто не міг вгадати її причини, оскільки здавалося неможливим, щоб цей глибокий біржовий політик був закоханий. Коли Б’яншон, не знайшовши ніякого іншого пояснення для патологічного стану банкіра, крім кохання, сказав про це кілька слів Дельфіні де Нюсінжен, вона посміхнулась, як жінка, яка здавна знає, що думати про свого чоловіка. Все ж таки після обіду, коли чоловіки вийшли в сад, найближчі друзі оточили банкіра і, почувши запевнення Б’яншона, що Нюсінжен, мабуть, закохався, схотіли з’ясувати цей незвичайний випадок.
— Знаєте, барон, ви дуже схудли, — сказав йому де Марсе, — підозрюють, що ви порушили закони фінансового світу.
— Ніколи ф сфіті! — сказав барон.
— Запевняю вас, — заперечив де Марсе, — насмілюються гадати, що ви закохані.
— Це прафда! — жалісно відповів Нюсінжен. — Я сітхаю са чимсь нефітомим.
— Ви закохані, ви!.. Ви хизуєтесь! — сказав кавалер д’Еспар.
— Пути сакоханим у моєму фіці, я снаю топре, що нема нічого турнішого; та що ж фі хочете? Це так!
— У світську даму? — спитав Люсьєн.
— Але ж, — сказав де Марсе, — барон може так спадати з тіла тільки від безнадійного кохання; грошей у нього вистачить, щоб купити всіх, хто тільки хоче й може продатись.
— Я її совсім не снаю, — відповів барон. — І я мошу фам сказайт — бо пані де Нюсінжен у салоні — то цього часу я не снаф, що це таке кохати. Кохати?.. Я тумаю — це осначає худнути.
— Де ви зустріли цю юну діву? — спитав Растіньяк.
— У кареті, опівночі, у Фенсенському лісі.
— Її прикмети? — спитав де Марсе.
— Капелюх с пілого казу, рошефе плаття, шарв пілий, фуаль піла... опличчя спрафті піплійне! Очі як фогонь, схітний колір лиця.
— Це вам приснилось! — сказав, усміхаючись, Люсьєн.
— Це прафта, я спаф, як скриня... як повна скриня, — поправився він, — це пуло, коли я пофертафся с опіду фід мого труга са містом...
— Вона була сама? — спитав дю Тільє, перебиваючи біржового хижака.
— Так, — сказав барон смутно, — крім гайдука ззаду карети і покоїфка...
— Люсьєн має такий вигляд, немов він її знає! — скрикнув Растіньяк, помітивши посмішку коханця Естер.
— Хто ж не знає жінок, що здатні виїхати опівночі назустріч Нюсінженові? — сказав Люсьєн, викручуючись.
— В усякому разі, ця жінка не буває в світі? — спитав кавалер д’Еспар, — інакше барон упізнав би гайдука.
— Я не пачив її ніде, — відповів барон, — і ось сорок тень, як я її шукаю через боліцію, що не снаходить її.
— Нехай вона коштує вам краще кілька сот тисяч франків, ніж життя: у вашому віці незадоволене кохання небезпечне, — сказав Десплен, — від нього можна вмерти.
— Так, — відповів барон Деспленові, — що я їм — не шифить мене, пофітря здається мені смертельним. Я їжджу у Фенсенський ліс, щоп пачити місце, де я її попачив!.. Ось моє життя! Я не міг сайнятись останньою посикою, я свернуфся то моїх колег, що пошаліли мене... Са мільйон хочу снати цю шінку, я п фіт цього фиграф, по я пільше не ходжу на піршу. Спитайте тю Дільє.
— Так, — відповів дю Тільє, — у нього огида до справ, він змінився, це ознака смерті.
— Оснака кохання, — відказав Нюсінжен, — тля мене це отнаково!
Наївність цього старого, що перестав бути хижаком, побачивши вперше в житті щось святіше й вище, ніж золото, зворушила компанію цих пересичених життям людей. Одні
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак», після закриття браузера.