Читати книгу - "Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Твоя правда, мій імовірно європейський друже. Я починаю розмову на буденні теми.
— Яка тут їжа?
— Ох, надзвичайна. Для нас готує відомий шеф-кухар… — Він зупиняється. Щось перемкнулось у його мозку. — Кет, він має стати в іншу чергу.
— Точно. Я завжди забуваю, — погоджується Кет і береться пояснювати: — У нас тут індивідуальне меню. Вітаміни, природні стимулятори.
Фінн бадьоро киває.
— Я експериментую з рівнем калію. Щодня з’їдаю одинадцять бананів. Випробовую свій організм! — Його обличчя розпливається в широкій усмішці. Заждіть-но, у салаті з кускусом теж були стимулятори?
— Вибачай, — звертається до мене Кет і супиться. — Черга для гостей он там.
Вона вказує на інший бік галявини, і я залишаю її в компанії євросерфера, який полюбляє випробовувати свій організм.
Отож тепер я стою біля вказівника «ГОСТІ КОМПАНІЇ», а поряд зі мною ще троє хлопців у штанях кольору хакі, блакитних сорочках та зі шкіряними чохлами для телефонів. По інший бік галявини всі ґуґлівці одягнені в обтислі джинси та яскраві футболки.
Кет уже знайшла собі іншого співрозмовника — стрункого смаглявого хлопця, який став у чергу якраз позаду неї. Цей одягнений як скейтер, і я припускаю, що в нього є докторський ступінь у галузі штучного інтелекту. Спис ревнощів штрикає мене межи очі, та я готовий до цього. Я добре знав, що так буде тут, у цьому кришталевому замку, де Кет знає всіх і всі знають Кет. Тому я надто цим не переймаюсь і нагадую собі, що вона сама мене сюди запросила. У таких випадках це справжній козир. Так, нехай усі тут дуже розумні, круті, здорові й привабливі, але вона сама тебе сюди запросила. Такий аргумент потрібно носити як значок, як бейдж.
Я опускаю очі й бачу, що на моєму бейджі написано:
ІМ’Я: Клей Дженнон
КОМПАНІЯ: Цілодобова книгарня містера Пенумбри
ЗАПРОСИВ (ЛА): Кет Потенте
Тож я відстібаю його й пришпилюю вище, аби його було видно в мене на грудях.
Тутешня їжа, як і обіцяли, просто неймовірна. Я беру дві ложки салату із сочевиці, товсту рожеву смужку риби, сім чималих зелених стебел спаржі й одненьке печиво з шоколадними крихтами з оптимізованим рівнем хрумкості.
Кет махає мені, вказуючи на столик недалеко від самого павільйону, де легенький вітерець колихає білу матерію навісу. Невеликі скибки світла стрибають по білій скатертині в синю клітинку. Тут вони навіть їдять на міліметрівці.
— Це Радж, — каже Кет і тицяє виделкою, повною сочевиці (її салат точнісінько такий, як у мене), у бік скейтера з докторським ступенем. — Ми разом навчалися. — Кет вивчала знакові системи в Стенфорді. Невже тут усі закінчили Стенфорд? Невже всім випускникам Стенфорду одразу дають роботу в Google?
Радж починає говорити й ураз робиться на десяток років старшим.
— То чим ти займаєшся?
Я сподівався, що тут подібне запитання під забороною, замінене якимось химерним ґуґлівським еквівалентом на кшталт: «Яке ваше улюблене просте число?» Я вказую на свій бейдж і зізнаюсь, що працюю в цілковитій протилежності компанії Google.
— О, книжки, — Радж на мить змовкає, жує. Тоді його мозок налаштовується на потрібну хвилю. — Знаєш, старі книжки — це для нас велика проблема. Та й усі старі знання загалом. Ми називаємо їх СЗ. Старі знання, СЗ. Ти знав, що дев’яносто п’ять відсотків усього, що є в Інтернеті, створено не більш ніж п’ять років тому? Та нам добре відомо: коли йдеться про всі людські знання, співвідношення цілком протилежне — направду СЗ містять у собі більшість відомостей, якими володіють більшість людей, тобто все, що люди коли-небудь знали.
Радж не кліпає і, ймовірно, навіть не дихає.
— То де ж усе це знаходиться? Де містяться СЗ? Ну, частково в старих книгах. — Він знімає кришку з маркера (і звідки він у нього взявся?) і береться малювати на білій скатертині-міліметрівці. — А також у головах людей зберігається чимало традиційних знань, які ми називаємо ТЗ. СЗ і ТЗ. — Він малює невеликі круги, що перетинаються, і підписує їх уже відомими акронімами. — Тільки уяви, що було б, якби ми могли зробити всі ці СЗ/ТЗ загальнодоступними в будь-який час, усім людям. В Інтернеті, у телефоні. Жоднісіньке запитання не залишилося би без відповіді.
Я цікавлюся, що в Раджа на обід.
— Вітамін D, омега-3, ферментовані чайні листочки, — відказує він, продовжуючи щось креслити. Збоку біля кругів він ставить жирну цятку, щосили втискаючи кінчик маркера в скатертину, аж із нього витікає чорнило. — Саме це якраз і зберігається в нашому Великому Ящику, — він вказує на цятку. — Тільки уяви, яка це цінність. Якби нам вдалося все це поєднати, — він проводить рукою над СЗ/ТЗ кругами, ніби генерал, який планує наступ, — то була б дійсно серйозна річ.
— Радж уже давно працює в Google, — розповідає Кет. Ми виходимо з ідальні. Дорогою я прихопив ще одне печиво й зараз потроху його надкушую. — Він з’явився тут іще до проведення ППП і хтозна-скільки років був ПМ.
Усюди ці акроніми! Та, схоже, останній мені відомий.
— Зажди-но, — я дещо спантеличений, — у Google є прем’єр-міністр?
— Ха, ні, — заперечує вона. — Проектний Менеджмент. Це такий комітет. Раніше туди входило двоє людей, потім четверо, а зараз іще більше. Шістдесят чотири. ПМ керує компанією. Вони затверджують нові проекти, призначають інженерів, розподіляють ресурси.
— То всі вони головні керівники?
— Ні, у тому й річ. Це лотерея. Якщо витягнуть твоє ім’я, ти дванадцять місяців працюватимеш у ПМ. Обрати можуть будь-кого. Раджа, Фінна, мене. Навіть Перця.
— Перця?
— Він кухар.
Нічого собі, тут панує така егалітарність, що куди там тій демократії. Я починаю розуміти:
— Це ніби колегія присяжних.
— Не обирають тільки тих, хто пропрацював у компанії менш ніж рік, — пояснює Кет. — А ще можна вийти з ПМ, якщо працюєш над якимось супер-суперважливим проектом. Але всі ставляться до цих обов’язків дуже серйозно.
Я питаю, чи саму Кет обирали до ПМ.
Дівчина хитає головою.
— Ще ні, — відказує вона. — Але мені б цього дуже хотілося. Проте шанси не надто високі. Тут працюють тридцять тисяч людей, а до
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун», після закриття браузера.