Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Ми тут всі трудимося не задля власної вигоди, Матвію! Це все для слави Бога нашого! Ти поглянь у яких умовах дівчата працюють! Пожежники обробили стелю ще у квітні! Зараз — середина травня! Чому вона досі не зашита гіпсокартоном?! Хімія сиплеться дівчатам на голову! Негайно розпочинайте монтаж гіпсокартону! Робітники були найняті для роботи в корпусі, а не для твого котеджу! Тут нічого не зроблено з часу мого останнього візиту!

— Добре, після обіду скажу…

— Чому дівчата змивали крейду зі стін?!

— О...Так ми не мали цього робити?! Клас! — вигукнула обурено руда і похитала головою.

Вона стояла навпроти Олексія. Висока, струнка, з дуже апетитними вигинами, світлою шкірою і шикарним, рудим як мідь, волоссям. На ній був коротенький топ, ні, не так — дуууже короткий топ, котрий обтягував пишні груди, і дуже короткі джинсові шорти (це ж горище, тут жарко!), шльопки — виглядала вона, як модель з реклами тропічного пляжу. Її зовнішній вигляд контрастував із вбранням Стелли Аркадіївни, що стояла поруч.

— Матвію, не хочеш пояснити? — звернувся до нього Олексій.

— Я зрозумів так, що дівчата мають зробити все самі з нуля…

— З нуля?! А коли я відправляв тобі Бориса з хлопцями, хіба ми не обговорили, що першим ділом вони мають зняти побілку зі стін на сходах?!

Руда, запхавши руки в задні кишені шортів і скосивши погляд, пускала Артуру бісики. Гаряча штучка. Вона вміло користувалася правилом першого враження.

Артур усміхнувся у відповідь і сперся на стіну, що відгороджувала залу від сходів, утворюючи такий собі тамбур. Визирнув зі своєї схованки. Ліворуч, у дверному отворі лоджії, стояла ще одна дівчина. Теж у коротких шортах, у футболці, шльопках. Волосся її було зібране у високий хвіст. Оскільки дівчина стояла супроти світла, то розгледіти ні колір волосся, ні рис обличчя було неможливо.

Матвій щось бубнів у відповідь. Зрештою, Олексій звернувся до рудої.

— Я вибачаюсь, не знаю вашого імені…

— Жанна, — сказала вона, усміхнувшись, і мельком глянула на Артура. Так, він дивився на неї.

В тому, що саме вона найбільше дратувала Стеллу, він не сумнівався ні хвилини. Дівчина була занадто гарна і яскрава, а на додачу з характером. Стелла Аркадіївна таких не любила.

— Ви, окрім картин, мали ще зробити штори, імпровізований театр, так?

— Так, — Жанна пішла в кінець зали, на дальній стіні були фотошпалери у вигляді балкону з видом на море. Ну, точно тобі фон для рекламного плакату. Вона знала, що всі присутні дивляться на неї, а головне — цей симпатичний брюнет, Артур, про якого останні дні тільки і говорила Зіна, небога Стелли. — Відділяємо тут від краю три метри ширмою, котра кріпиться на карнизи до стелі. Ця ширма буде задньою "стіною" сцени, — вона граційно підняла руки і махнула лапки. Потім розвела їх у сторони . — Вона буде не суцільна, з кожного краю лишаємо близько півтора метри проходу. Через два з половиною метри — наступна ширма. Краї, десь по три метри від кожної стіни, висять нерухомо, а по центру мають бути рухомі штори, котрі будуть відкривати сцену. Але, на жаль, досі ми маємо лише ескізи. Тканину на пошиття штор, машинку і нитки нам ще не надали. Стелла Аркадіївна сказала, що це безглузде використання тканини, і ніяких театрів — не потрібно.

Олексій перевів погляд на Стеллу.

— У наші часи такого не було, діти приймали в своє серце Ісуса, чуючи розповіді про нього, — фиркнула Стелла.

— Світ змінився, Стелло Аркадіївно, — Олексій розвернувся до неї. — Зараз простої розповіді вже не досить. Диявол ловить душі на яскраві спалахи, ми маємо теж змінювати методи. Все було погоджено на братській раді, тому мене дуже дивує ваше втручання. Після обіду негайно видайте все необхідне. І доки дівчата будуть шити штори, я сподіваюся, Матвію, що хлопці встигнуть зробити стелю.

— А фотошпалери, що в кінці зали? Вони такі гарні, ширма закриє їх остаточно? — запитав молодший син Ніколаса, Майкл.

— Ні, — тихо сказала дівчина, що стояла в дверях лоджії, — ширма — з двох частин, вона буде відкриватися, таким чином розширюючи простір і даючи можливість обіграти нові локації. Палац фараона, наприклад. Тематика ж цього табору — вихід з Єгипту, тому будемо використовувати те, що є.

Артур визирнув з-за кута, але дівчина не вийшла, розгледіти її було неможливо, тому повернувся назад.

— Так, вихід з Єгипту, — повторив Олексій.

На сходах почулись важкі кроки, і до зали зайшла ще одна дівчина, висока і огрядна, як і Стелла, у довгому вільному одязі. Це була її племінниця, Зіна, ровесниця Артура.

— Все холоне, прошу йти обідати, — сказала вона і широко посміхнулася Артуру, — приві-і-іт.

— Привіт, Зіно.

— Я так рада, що ти приїхав. Давно тебе не бачила. Ти так змінився, так змужнів.

— Всі ми стали дорослими. Ми ж бачились останній раз років п'ятнадцять тому, так?

— Так, — вона постійно посміхалася і дивилася на нього досить дивним поглядом.

Вона його клеїть?..

— Ходімо обідати, — сказав Олексій і пішов до виходу, за ним потроху рушили німці, подружжя, Стелла, а також Матвій. Зіна стала в дверях, очікуючи, що об'єкт її цікавості теж піде на обід, але він лишився на місці.