Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Читаю книгу за книгою. Розумію, що навчання на сьогодні добігає кінця. Елім опустив очі на сторінки, сміється. Що там кумедного? Хмикнула тихенько і далі повернулася до своїх справ. Наступний підручник мене спантеличив. Перше запитання: чому я раніше не приходила до бібліотеки? Друге запитання: чому Феня не наполягав на цьому?

- Скільки тобі років, Еліме? – на моєму обличчі, мабуть, застигло здивування. Я тільки-но дізналася, що середній вік магів триста років.

- А на скільки виглядаю? - До нього повернулася колишня грайливість, що межує з легкою глузливістю.

- Двадцять п'ять приблизно.

Він у відповідь усміхнувся, самовдоволено, лукаво, очі засвітилися бісівськими вогниками. Йому зараз тільки ріжок на голові не вистачає, був би вилитий чортик. Тільки для чорта одягнений неналежно, у білій сорочці ходить, як відповідальний учень середньої школи.

- А тобі скільки?

- Двадцять три, - мені що таїти. - То скільки тобі?

- Я не скажу, поки сама не відповісиш.

- Я ж сказала, мені двадцять три.

Він знову сміється. Книжку вже відклав на стіл. Закинув ногу на ногу і вальяжно розвалився на стільці. Чекаюче дивиться на мене, знову свердлить поглядом.

Я що повинна розплавитися? Ні, не працює! Цей погляд мене більше не торкає!

- Ти виглядаєш правда на двадцять три, але скільки тобі насправді?

- Двадцять три, Еліме! – я вже починаю злитися. – Мені сили подарували п'ять років тому, тоді я й потрапила до нашої спільноти.

- Я думав, ти перевелася з іншої. У нашій «Пліткарці» про тебе писали.

- У якій «Пліткарці»?

- Група така, хтось із нашої спільноти веде. Там все про членів кланів і про тебе теж є маленька стаття.

- Не знала про це.

Я знову насупила обличчя. Про мене щось писали?

- Напевно там багато вигадок, адже я ні з ким не спілкувалася. Ти мені так і не відповів, скільки тобі років. Хто так спілкується загалом? Зазвичай дівчата приховують свій вік, начебто це має сенс.

- Мені шістдесят вісім.

- Що? Знущаєшся так? - я пирснула від невдоволення, брехав хоча б правдоподібніше, а він посміхається.

- Прочитай ось цю книгу, - він виставив руку поверх плеча, і до нього з блискавичною швидкістю прилетіла товста книга.

Ого, він і так уміє! Не вразив. Бачу, що старався. Не подам вигляду, що він зробив щось особливе. Я теж вмію переміщати предмети, і що з того, не хизуюсь цим у бібліотеці.

Взяла щільний томик, змахнула з боків пилюку. Магія магією, а прибирати іноді теж треба. Не знають вони моїх методів. Я вдома просто захоплюю магією весь пил, який є в квартирі і переміщаю його в пакет для сміття. І вуаля! Вдома чисто. Феня не бурчить, задоволений. І я продовжую лежати на дивані.

Прочитала. Дуже пізнавально. Доповнила свої знання, отримані із попереднього довідника. Тільки ця книга виявилася складнішою, не все для мене зрозуміло. Певне, література не за віком, скоріш для підстаркуватих.

Усміхнулася своїм думкам.

– Шістдесят вісім, – повірила йому повністю. - А я вже думала, ти до мене залицявся!

Я не стрималася, дзвінко засміялася. Почулися шикаючі голоси. Так, тиша в бібліотеці. Але ж смішно!

- Залицявся?

- Не знаєш такого слова? Так, у твоїй молодості, мабуть, так не говорили!

Ох, як мені подобається його підчіпувати! Тепер я почуваюся набагато легше, ніби тяжкий тягар зняли з моїх плечей.

- Не так я й старий.

Образився чи що?

- Так, виглядаєш молодим хлопцем, - я замислилась. - Взагалі непогано було б мати чоловіка-чистокровного мага, він не зістариться зі мною, завжди буде свіжим і молодим.

- А ти зібралася постаріти?

- У мене ж немає вибору. Я не з вашого кола, не чистокровка, підкидьок.

- Поки в тобі є сила магів, ти житимеш за нашими законами, навіть якщо ти маг не від народження, - сказав тоном викладача.

- Тобто, я теж не постарішаю? - Чомусь мій голос зараз звучить сумно, спантеличено, ніби я усвідомила, що втратила щось важливе.

- Зістаришся, звичайно, років через триста. Бачиш тих стареньких? – показує в куток бібліотечної зали. - Їм під чотириста вже.

- Ого…

- Тепер ти розумієш, чому зі звичайними людьми краще не зв'язуватись?

Розумію. І знаю, до чого він це хилить. Я тоді пішла з Енді, кинувши наостанок, що я теж людина. А тепер виходить, що мені з ним не по дорозі?

- Мати партнера трохи за тебе старше, не так вже й погано. Досвідчений чоловік багато чому тебе зможе навчити.

- Не продовжуй, Еліме, - я його різко обірвала. - Трохи старше у моєму розумінні це на років п'ять, ну максимум десять. Це моя межа для різниці у віці з чоловіком.

- Для магів роки течуть зовсім інакше, різниця не відчувається, а з плином часу взагалі стирається.

- До чого ти ведеш?

Я боюся почути ть його відповідь. Він зараз натякає, що ми стали б гарною парою? Але ж я вирішила, що з Нотрилами нічого спільного не матиму. Та й Елім мене, як чоловік, більше не цікавить. Його повністю затьмарив Енді.

У грудях зрадливо защеміло від спогаду про сірі очі, які мене забули.

- Як ти можеш не знати таких елементарних речей про магів? - Елім питає вдумливо.

- Може тому, що я не росла серед магів? Мене всьому навчив Фе… - я осіклася, зрозумівши, що сказала зайвого.

- Твого вихованця звуть Федя? - Неприкрите глузування.

- Чому одразу Федя? Може Феофан чи Фе… – нічого більше не змогла вигадати.

Адже я мало не промовилася! Дуринда. Може, ім'я Феня нічого й не означало б, якби сказала, але навіть натяків таких залишати не треба. Тим більше сьогодні я дізналася, що фенікси унікальні у своєму роді. І, судячи з написаного, на мене в подальшій долі чекає щось особливо магічне. Мурашки по шкірі від цього.

- Я вже знаю, що ти птаха.

- А чому ти досі без пари? - я встряла несподівано різко, ніби намагалася вскочити в трамвай, у якого почали зачинятися двері.