Читати книгу - "Американська трагедія"

у нього, чи не знає він лікаря, який міг би допомогти молодій заміжній жінці, за словами Клайда, дружині одного із службовців фабрики Гріфітс; цей службовець начебто звернувся по пораду до Клайда, бо він і його дружина занадто бідні, щоб мати дитину. А потім лікар Глен розповів про візит Роберти, яку він упізнав з портретів, вміщених у газетах, але додав, що внаслідок професіональної етики він не міг виконати її просьбу.

А далі С. Б. Уілкокс — фермер, сусід Олденів — посвідчив, що приблизно двадцять дев'ятого або тридцятого червня, саме тоді, коли він був на кухні, Роберту викликав по міжміському телефону з Лікурга чоловік, який назвав себе Бейкером, і Уілкокс чув, як вона сказала йому: «Але, Клайд, я не можу чекати так довго. Ти ж знаєш, я не можу. І не буду». І голос у неї був схвильований та засмучений. М-р Уілкокс добре запам'ятав ім'я «Клайд».

А дочка цього самого Уілкокса, Етел, низенька, гладка і шепелява, присягнула, що перед тим вона тричі відповідала на міжміські виклики і потім бігала по Роберту, і щоразу з Лікурга дзвонив мужчина на ім'я Бейкер. І одного разу вона чула, що Роберта назвала його Клайдом. І ще чула, як Роберта сказала, що ні в якому разі не стане чекати так довго, але що саме вона мала на увазі — Етел не зрозуміла.

А далі сільський листоноша Роджер Бін посвідчив, що між сьомим або восьмим червня і четвертим або п'ятим липня він одержав від самої Роберти і вийняв з поштового ящика на роздоріжжі біля ферми Олденів не менше п'ятнадцяти листів, і що більшість їх була адресована Клайдові Гріфітсу, Лікург, головний поштамт, до запитання.

А потім Еймос Шоуолтер, службовець лікурзького головного поштамту, посвідчив, що, як він пригадує, між сьомим або восьмим червня і четвертим або п'ятим липня Клайд питав у нього про кореспонденцію на своє ім'я і одержав не менше п’ятнадцяти або шістнадцяти листів.

А за ним Р. Т. Бігген, завідуючий бензиноналивною станцією в Лікурзі, посвідчив, що вранці шостого липня, перед восьмою годиною, ідучи по Філдінг авеню (вулиця на західній околиці міста, яка веде до станції електричної залізниці Лікург — Фонда), він побачив Клайда в сірому костюмі і солом'яному капелюсі, з коричневим чемоданом у руці; до чемодана збоку був прикріплений ременями жовтий штатив фотографічного апарата і щось іще, можливо, зонтик. Знаючи, де живе Клайд, він здивувався, що той прийшов сюди пішки, хоч міг би сісти на поїзд на Сентрал авеню, недалеко від свого дому. При перехресному допиті Белнеп намагався дізнатись, як свідок, що був на відстані приблизно двохсот кроків від Клайда, може ручитися, що він бачив саме штатив, але Бігген наполягав: так, штатив, яскравожовтий дерев'яний триніжок з мідними скріпами.

А після нього Джон У. Трошер, начальник станції Фонда, посвідчив, що вранці шостого липня (він добре пам'ятає це, бо робив тоді деякі ділові нотатки) Роберта Олден взяла у нього квиток до Утіки. Він пам'ятає міс Олден, бо минулої зими бачив її кілька разіз. Вона здавалась дуже стомленою, майже хворою, і несла коричневий чемодан, здається, той самий, що йому тут показували. Він пригадує і підсудного, який також мав при собі чемодан. Трошер не бачив, щоб підсудний звернув яку-небудь увагу на дівчину або говорив з нею.

Потім Куїнсі Є. Дейл, кондуктор поїзда, що курсує між Фондою і Утікою, показав, що він впізнає Клайда, якого помітив тоді в одному із задніх вагонів. Він помітив також і Роберту і потім упізнав її по опублікованих у газетах фотографіях. Вона тоді привітно усміхнулась йому, а він сказав, що чемодан, мабуть, важкуватий для неї і що він звелить кому-небудь з гальмових кондукторів винести його в Утіці, і вона подякувалаі. Він бачив, що вона зійшла в Утіці і зникла в дверях вокзалу. Клайда він там не помітив.

А далі — пізнавання скриньки Роберти; ця скринька довгий час залишалась на схові в багажній камері станції Утіка. А далі — сторінка з книги, де записувались відвідувачі готелю в Утіці, розпізнана: управителем готелю Джеррі Керносяном; під датою шостого липня був запис: «Кліфорд Голден з дружиною». Експерти тут же порівняли цей запис із записами в реєстраційних книгах гостиниць на озері Грасс та на Біг-Бітерні і під присягою посвідчили, що всі три записи зроблено однією рукою. Потім цей почерк було порівняно з тим, яким зроблено напис на візитній картці, знайденій у туалетному приладді Роберти. Всі ці докази були ретельно розглянуті по черзі всіма присяжними, а також і Белнепом та Джефсоном, які, правда, вже раніше бачили все, крім картки. І знову Белнеп заявив протест у зв’язку з утаєнням речового доказу — неприпустимим, незаконним і ганебним вчинком прокурора. Довгими запальними дебатами з цього приводу закінчився десятий день судового розгляду.

РОЗДІЛ XXII

А далі, на одинадцятий день, Френк Шефер, клерк з готелю в Утіці, пригадав, як Клайд і Роберта прибули в готель, як вони при цьому поводились і як Клайд розписався за обох: «Містер і місіс Кліфорд Голден із Сіракуз». За ним Уоллес Вандергоф, один із прикажчиків галантерейного магазина в Утіці, описав зовнішній вигляд і поведінку Клайда, коли він купував солом’яний капелюх. А потім — кондуктор поїзда, що курсує між Утікою і озером Грасс. І хазяїн гостиниці на озері Грасс, і офіціантка гостиниці Бланш Петінджіл, яка посвідчила, що вона чула, як Клайд за обідом запевняв Роберту, ніби тут не можна дістати дозвіл на шлюб і краще почекати до завтра, коли вони приїдуть у будь-яке інше місце. Це свідчення було особливо неприємне, бо припускалось, що на другий день Клайд уже в усьому признався Роберті; але потім Джефссн та Белнеп вирішили, що це признання могло бути наслідком якихось попередніх стадій. А після офіціантки — кондуктор поїзда, в якому вони їхали до Ган-Лодж. А за ним — провідник і шофер автобуса, який розповів про чудне запитання Клайда про кількість приїжджих і про те, як Клайд залишив чемодан Роберти, сказавши, що вони повернуться, а свій узяв з собою.

А потім — хазяїн гостиниці на Біг-Бітерні; човняр; ті троє, що їх зустрів Клайд у лісі,—їхні свідчення дуже пошкодили йому, бо вони розповіли, як він жахнувся, побачивши їх. А далі—розповідь про те, як виявили човен і знайшли тіло Роберти, розповідь про прибуття Хейта і про лист у кишені пальта Роберти. Все це підтверджують десятки свідків. І