Читати книгу - "Американська трагедія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але безперечно найнебезпечнішими і найнесприятливішими для Клайда були свідчення про фотографічний апарат і штатив та обставини, при яких вони були знайдені. На це найбільше і покладався Мейсон, сподіваючись добитися засудження. Насамперед він хотів довести, що Клайд брехав, заявляючи, ніби апарат і штатив не належать йому. Для цього він спочатку викликав Ерла Ньюкома, який під присягою показав, що в той день, коли він, Мейсон, Хейт і інші учасники розслідування повезли Клайда на озеро Біг-Бітерн, де було вчинено злочин, він, Ньюком, і один місцевий житель Білл Суортс (який також дасть тут свідчення), обшарюючи кущі та повалені дерева, знайшли штатив, захований під стовбуром, що лежав на березі озера. Далі, відповідаючи Мейсону (Белнеп і Джефсон намагались протестувати, але суддя незмінно відхиляв їх протести), Ньюком додав, що коли у Клайда спитали, чи був у нього фотографічний апарат або цей штатив, він відповів заперечливо. Почувши свідчення Ньюкома, Белнеп і Джефсон голосно висловили своє обурення.
Одразу ж після того судові було подано протокол, підписаний Хейтом, Берлеєм, Слеком, Краутом, Суенком, Сісселом, Біллом Су-ортсом, землеміром Руфусом Форстером і Ньюкомом; у цьому документі стверджувалось, що Клайд, коли йому було показано штатив і поставлено запитання, чи не йому він належить, «рішуче і багато разів заперечував це». І хоч суддя Оберуолцер наказав кінець кінцем викреслити останнє свідчення з протоколів суду, Мейсон, бажаючи будь-що підкреслити важливість його, зразу додав:
— Прекрасно, ваша честь, але у мене є і ще свідки, які під присягою підтвердять усе написане в цьому документі, і навіть більше. — І зразу ж викликав: —Джозєф Фрейзер!
На місці для свідків з’явився продавець спортивного приладдя, фотографічних апаратів тощо і посвідчив під присягою, що в другій половині травня обвинувачуваний Клайд Гріфітс, якого він знав на обличчя і на ім’я, купив у нього на виплату фотографічний апарат фірми Сенк, розміром 31/2 x 51/2 із штативом. Ретельно оглянувши показаний йому тепер апарат та жовтий штатив і зіставивши номери на них із записами в своїх книгах, м-р Фрейзер підтвердив, що саме ці речі він продав тоді Клайдові.
Клайд був приголомшений. Значить, вони знайшли і апарат і штатив. І це після того, як він запевняв, що не мав ніякого апарата! Що подумають про цю брехню присяжні, і суддя, і вся публіка? Чи повірять тепер його розповіді про пережитий ним душевний переворот, коли доведено, що він збрехав навіть про цей злощасний апарат? Краще б він зразу в усьому признався.
Але поки він про це роздумував, Мейсон викликав Саймона Доджа, молодого лісоруба, який посвідчив, що, виконуючи просьбу прокурора, він у суботу шістнадцятого липня з Джоном Полем, який витяг тіло Роберти з води, кілька раз пірнав у тому місці, де було знайдено тіло, і кінець кінцем йому пощастило знайти фотографічний апарат. Апарат тут же було показано Доджу, і він пізнав його.
І зразу після того — свідчення про знайдені тоді ж в апараті, але досі не згадувані плівки: вийняті з води і проявлені, вони були тепер прилучені до доказів; на чотирьох знімках можна було розглянути жінку, точно схожу на Роберту, а на двох неважко було впізнати Клайда. Белнепу не удалось ні спростувати це, ні виключити знімки з числа речових доказів.
Потім Флойд Терстон, який гостював на дачі Кренстонів у Шейроні вісімнадцятого червня (саме тоді, коли Клайд уперше приїздив туди), посвідчив, що в той день Клайд зробив кілька знімків апаратом приблизно такого ж вигляду і розміру, як той, що був йому тут показаний. Але він не наважився запевняти, що це і є той самий апарат, а тому його свідчення було виключено з протоколу.
Після нього Една Петтерсон, покоївка гостиниці на озері Грасс, посвідчила, що коли ввечері сьомого липня вона зайшла в кімнату, зайняту Клайдом і Робертою, Клайд тримав у руках фотографічний апарат, — як вона пригадує, такого ж розміру і такого ж вигляду, що й оцей перед нею. Тоді ж вона бачила і штатив. І Клайд, який у моторошному заціпенінні стежив за всім, згадав ту мить, коли ця дівчина ввійшла в кімнату. І він з тяжким здивуванням подумав: як дивно, що свідки із зовсім різних і несподіваних, не зв’язаних одно з одним місць, та ще через стільки часу, могли створити такий міцний ланцюг доказів!
У дальші дні,— причому Белнеп і Джефсон знову й знову невтомно заперечували припустимість таких свідчень, — було заслухано п'ять лікарів, яких викликав Мейсон, коли тіло Роберти було доставлено у Бріджбург; усі вони по черзі під присягою заявили, що удари по обличчі й голові, беручи до уваги фізичний стан Роберти, цілком могли оглушити її. Стан легенів покійної (їх дослідили, занурюючи у воду) доводив, що в момент падіння за борт вона була ще жива, хоч і не обов’язково при пам’яті. Щождо знаряддя, яким було заподіяно ці рани, лікарі не наважувались висловлювати які-небудь здогади, крім того, що це знаряддя було тупе. І хоч які строгі й причепливі були Белнеп і Джефсон, їм не удалося змусити лікарів визнати, що удари могли і не бути такими сильними, щоб оглушити Роберту і довести її до непритомності… найсерйознішою була, видно, рана на тім’ї, така глибока, що тут створився згусток крові. Як речові докази подано було фотографічні знімки.
У цей психологічний момент, коли і публіку, і присяжних охопило глибоке, тяжке хвилювання, було подано також численні знімки обличчя Роберти, зроблені тоді, коли вона була у віданні Хейта, лікарів та братів Луц. Було показано, що розміри синців на її обличчі точно відповідають двом сторонам фотографічного апарата. А слідом за тим Бертон Берлей посвідчив під присягою, що він знайшов між об’єктивом і кришкою апарата дві волосинки, точнісінько такі, як волосся Роберти (у всякому разі це старанно доводив Мейсон). І тут, після багатьох годин засідання, Белнеп, якого схвилювали і розлютили такі докази, намагався спростувати їх з допомогою сарказму: наприкінці він видер одну волосинку із своєї світлої шевелюри і спитав присяжних та Берлея, чи насміляться вони твердити, що по одній волосинці можна скласти уявлення про колір чийогось волосся, і якщо
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська трагедія», після закриття браузера.