Читати книгу - "Обережно: міфи!"

був украй необхідним Сталіну, оскільки після безславного провалу останньої спроби Кремля запалити пожежу світової революції шляхом організації революції 1919 р. в Німеччині біснуватий фюрер був, по суті, останнім «запалом», що міг забезпечити здійснення грандіозного ленінського задуму. Тому керівництво СРСР так палко вітало військові успіхи Вермахту, навіть спільні паради військ на честь перемоги над польською армією проводило. А Сталін, уклавши 28 вересня 1939 р. — після розгрому Польщі — новий договір з Гітлером «про дружбу і кордони» (Похлебкин, 1999. — с. 270–271), другим секретним протоколом якого сторони зобов’язалися спільно боротися з польським рухом опору на «своїх» територіях, висловлював переконання, що «скріплена кров’ю... дружба Німеччини і Радянського Союзу... має усі підстави бути тривалою й міцною» («Правда», 25.12.1939). До тих пір, зрозуміло, доки він, хто бачив себе великим Чингізханом XX століття, не буде готовим кинути свої крилато–панцерні «орди» на завоювання Європи і світу...(обратно)

79 Наскільки це відповідало запевненню Жукова, нібито єдиним наміром Сталіна було бажання «уникнути війни», переконливо роз’яснив задовго до цієї пори сам вождь. «Історія каже, — наголошував він у розмові з американським газетним магнатом Р. Говардом (Правда. — 1936. — 5 березня), — якщо якась держава хоче воювати з іншою державою, навіть не сусідньою, то вона починає шукати кордони, через які вона могла б дістатись до кордонів держави, на яку вона хоче вчинити напад... Я не знаю, які саме кордони може пристосувати для своїх цілей Німеччина, але думаю, що бажаючі дати їй свій кордон “у кредит” можуть знайтись». Можливо, на той час Сталін ще достеменно не знав, як саме він наблизить кордони своєї імперії до німецьких, однак анітрохи не сумнівався, що це йому врешті–решт вдасться. А годі — начувайся, пихатий Адольфе! Бо ти — усього лише розмінна фігура у грандіозній грі, задуманій Великим Кремлівським Комбінатором...

(обратно)

80 Однак мине всього кілька місяців після замирення, і саме Фінляндія стане нездоланним каменем спотикання на шляху подальшого зближення пов’язаних спільно пролитою кров’ю «друзів».

Оцінюючи сумнозвісний пакт Ріббентропа — Молотова, радянські історики твердять, ніби у Сталіна — через «підступну незговірливість» Англії та Франції — просто не було іншого виходу: вождь тільки прагнув виграти час, аби дати можливість СРСР краще підготуватися до рокованого двобою з безжальним ворогом.

Змушені примиритись із неминучістю викриття ретельно приховуваного зговору їхнього кумира із біснуватим фюрером, вони воліють мовчати про те, що розшматуванням сусідньої Польщі масштаби тої змови не обмежились, і торги щодо подальшого поділу «сфер впливу» продовжувалися й далі. В середині жовтня 1940 р. Ріббентроп направив Сталіну листа, в якому від імені фюрера відкрито запропонував СРСР вступити до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія) і створити нове об’єднання — Союз Чотирьох Держав. Може» кремлівський миротворець з обуренням відкинув цю провокаційну пропозицію «головного фашиста»? Навпаки, подякувавши Ріббентропу «за довіру», він невдовзі відряжає делегацію на чолі з Молотовим, яка 12 листопада прибула в Берлін. Переговори розпочали із бесіди з Ріббентропом, пізніше до них приєднався Гітлер. Уперті домагання щодо перегляду фінсько–радянського миру, в яких Кремль прагнув здійснити в Фінляндії «врегулювання в тих же рамках, що й у Бессарабії та в сусідніх [прибалтійських] країнах», себто окупувати її, не знайшли розуміння у фюрера (так само, як і питання контролю СРСР над проходами в Чорне море: той вважав, що при проникненні Росії на Балкани з виходом до Проток «зіткнення з Італією стане неминучим»), і він «запропонував перейти до головної для Німеччини проблеми — створення «всесвітньої коаліції зацікавлених держав, до якої увійдуть Іспанія, Франція, Італія, Німеччина, Радянська Росія та Японія і яка охопить простір від Північної Африки до Східної Азії». Усім обіцяли вигоди за рахунок «збанкрутілого британського господарства». Молотов заявив, що «участь Росії в Троїстому союзі видається йому, в принципі, абсолютно прийнятною». При обговоренні проблеми Балкан Молотов знову спробував наполягти на важливості вирішення проблеми Проток для Москви, оскільки вони є «історичними воротами Англії для нападу на Радянський Союз», однак Гітлер зголосився лише на те, аби «радянські військові кораблі мали право проходу через Дарданелли» (Семиряга, 1992. — с. 65–70).

13 листопада Сталін двома телеграмами надав відданому емісарові додаткові інструкції, як можна «відповісти Гітлеру» (1941 год. — 1998. — Кн. 1. — с. 374–375). У першій, зокрема, наголосив, що, як свідчить історія, «безпеку причорноморських районів СРСР неможливо вважати безпечною без врегулювання питання про Протоки», а в свою чергу, «забезпечення спокою в районі Проток неможливо без домовленості з Болгарією про пропуск радянських військ для захисту входів у Чорне море». У другій радив: «1. Не виявляти нашого великого інтересу до Персії (та Ріббентроп і сам «порадив [Радянському Союзові] спрямувати свої стратегічні устремління на південь через Перську затоку та Аравійське море до Індійського океану, де Німеччина не має жодного інтересу». — М. Л.)... 3. Якщо ж німці запропонують поділ Туреччини, то в такому випадку можна відкрити наші карти...» Але німці не запропонували, і Молотов, отримавши проект договору угоди між СРСР і державами Троїстого пакту, відбув у Москву «порадитись зі Сталіним». 25 листопада Молотов зробив заяву послу Шуленбургу, в якій висловив готовність радянського уряду «прийняти проект Пакту Чотирьох Держав», але висунув більш жорсткі умови. Зокрема, йшлося проте, що «німецькі війська повинні негайно залишити Фінляндію, яка належить до радянської зони впливу», та про «будівництво радянських військових баз в районі Босфора й Дарданелл...». Та дарма Сталін і Молотов, які, засвідченнями документів, «поставилися до підсумків переговорів у Берліні серйозно й розраховували на їх подальший розвиток і конкретизацію», чекали, як сказав у розмові з Шуленбургом 17 січня 1941 р. Молотов, «на швидку відповідь» (Семиряга, 1992. — с. 65–70). Гітлер уже втратив будь–який інтерес до подальших переговорів...

(обратно)

81 Утім, підготовка РСЧА до випереджувального удару, наголошує відомий московський дослідник початкового періоду війни, професор російської Академії воєнних наук полковник В. Данилов (1992), підтверджується й «іншими документами», виявленими ним у архівах. «Є в них і кінцеві терміни готовності військ, — пише цей історик. — Найпізніший, який поки що вдалося