Читати книгу - "Американська трагедія"

І за нею ще один тяжкий сірий і холодний ранок.

РОЗДІЛ XXIII

На восьму годину другого ранку заголовки всіх найбільших газет міста, впадаючи у вічі, сповістили всіх і кожного в цілком ясних і зрозумілих висловах:

«ОБВИНУВАЧЕННЯ У СПРАВІ ГРІФІТСА ЗАКІНЧИЛОСЬ

ПОТОКОМ ПРИГОЛОМШЛИВИХ ПОКАЗАНЬ.

МОТИВИ І МЕТОД УБИВСТВА НЕЗАПЕРЕЧНО ДОВЕДЕНІ.

СЛІДИ СЕРЙОЗНИХ УДАРІВ НА ОБЛИЧЧІ І НА ГОЛОВІ

ВІДПОВІДАЮТЬ РОЗМІРАМ ФОТОГРАФІЧНОГО АПАРАТА.

МАТИ ВБИТОЇ ДІВЧИНИ НЕПРИТОМНІЄ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ

ЧИТАННЯ ТРАГІЧНИХ ЛИСТІВ ДОЧКИ».

Залізна логіка, з якою Мейсон побудував своє обвинувачення, так само як і вражаючий драматизм його промови одразу змусили Белнепа і Джефсона, і тим більше Клайда, відчути, що вони розбиті вщент, і ніякі можливі хитрування не змінять думку присяжних, що Клайд — запеклий злочинець.

Усі поздоровляли Мейсона з майстерно проведеним обвинуваченням. А Клайд був зовсім пригнічений і подавлений думкою, що його мати прочитає про все, що сталось напередодні. Треба неодмінно попросити Джефсона, нехай він телеграфує їй, щоб вона не вірила всьому цьому, — ні вона, ні Френк, ні Джулія, ні Еста. Звичайно, і Сондра теж читає це сьогодні, але від неї за всі ці дні, за всі безпросвітні ночі — ні слова! Зрідка в газетах згадується «міс X», але не з’явилось жодного скільки-небудь точного її опису. От що може зробити сім’я з достатками. А сьогодні настає черга оборони, і йому доведеться виступити в ролі єдиного більш-менш значного свідка. І він питав себе — чи зможе він? Юрба… Її озлоблення… Її недовір’я і ненависть, які болісно б’ють по нервах… А коли Белнеп кінчить з ним, почне Мейсон. Добре Белнепу і Джефсону! їм не загрожують такі тортури, яких, безсумнівно, доведеться зазнати йому.

Чекаючи цих тортур, він провів годину в своїй камері з Белнепом та Джефсоном, а потім знов опинився в залі суду під допитливими поглядами всіх цих страхітливих присяжних і публіки, що палає цікавістю. І от підводиться Белнеп і, урочисто обвівши очима присяжних, починає:

— Джентльмени! Понад три тижні тому прокурор заявив вам. що, грунтуючись на зібраних ним доказах, він наполягатиме на тому, щоб ви, панове присяжні, визнали підсудного винним у злочині, в якому його обвинувачують. Після цього була тривала і втомна процедура. Нерозумні і безглузді, але в кожному окремому випадку невинні і ненавмисні вчинки п’ятнадцяти-шістнадцятилітнього хлопчика були показані вам тут, джентльмени, як дії запеклого злочинця, — явно з наміром підбурити вас проти обвинуваченого. Тимчасом, за винятком однієї тільки невірно витлумаченої нещасної події в Канзас-Сіті (це найгрубіший і найдикіший випадок облудного тлумачення, з яким мені доводилося будь-коли стикатися в усій моїй юридичній практиці), сміливо можна сказати, що життя обвинуваченого було таке ж чисте, діяльне, бездоганне і невинне, як і життя кожного хлопчика його віку. Ви чули, як його називали мужчиною, дорослим бородатим мужчиною, лиходієм, похмурим породженням пекла, пройнятим злочинними помислами. А йому ж тільки двадцять один рік. От він сидить перед вами. Насмілюся сказати, що, якби я зумів зараз магічною силою слова зірвати з ваших очей запону, зіткану всіма жорстокими думками і почуттями, приписаними моєму підзахисному обвинуваченням, яке так помиляється і, я сказав би (якби мене не попередили, що цього не можна робити), має на меті особливі політичні цілі, ви більше не могли б ставитися до нього так, як зараз, подібно до того, як не можете піднятися з своїх місць і вилетіти от у ці вікна.

«Панове присяжні, безсумнівно, вас, як і прокурора і всіх присутніх у цьому залі, дивувало, що під суцільним потоком ретельно дібраних і часом мало не отрутою просякнутих свідчень я, мій колега і наш підзахисний могли залишатися такими спокійними і так добре володіли собою. (І він з гідністю і церемонно вказав на свого партнера, який чекав своєї черги, щоб виступити). Однак, ви бачили, ми зберігали не удаваний, а справжній душевний спокій — спокій людей, які не тільки почувають, а і знають, що у всякому спорі перед лицем закону вони зможуть довести свою правоту і справедливість. Ви пам’ятаєте, звичайно, слова Евонського барда[Так називають Вільяма Шекспіра, який народився у Стратфорді на Евоні]: «Потрійно сильний той, хто справедливу справу захищає».

«Справді, нам відомі,— на жаль, вони не відомі обвинуваченню, — надзвичайно дивні і несподівані обставини, які повели за собою дуже сумну і трагічну загибель цієї дівчини. Ви про них дізнаєтесь і зможете самі скласти думку про це. А тимчасом дозвольте мені сказати вам от що: вже з початку цього процесу я вважав, що навіть незалежно від світла, яке ми маємо намір пролити на цю сумну трагедію, ви, панове, зовсім не переконані, чи справді ця людина вчинила жорстокий і звірячий злочин. Ви не можете бути впевнені в тому! Бо любов є любов, і шляхи пристрасті та згубні пориви кохання, — байдуже, чи йдеться про мужчину чи про жінку, — не шляхи звичайного злочину. Згадайте, адже всі ми колись були юнаками. І всі присутні тут жінки були юними дівчатами, і їм відомі,— о, як добре відомі, — хвилювання і страждання юності, такі далекі від життєвого практицизму, що з’являється пізніше. «Не судіть, щоб вас не судили, і якою мірою міряєте, такою і вам буде одміряно».

«Ми визнаємо існування таємничої міс X; її листи, яких ми не могли пред’явити тут, її чарівність і любов з величезною силою впливали на обвинуваченого. Ми визнаємо його любов де цієї міс X. Гадають, що обвинувачений, вдавшись до підступних і неморальних прийомів, звів з стезі доброчесності чудову істоту, яка загинула так сумно, але, ми це доведемо, зовсім випадково. З допомогою своїх свідків, а також шляхом аналізу, деяких з уже почутих вами тут свідчень ми сподіваємося довести, що вчинки обвинуваченого були, мабуть, не більш підступні і неморальні, ніж вчинки першого-ліпшого юнака, який бачить, що дівчина, яку він любить, оточена людьми, чиї погляди на життя надзвичайно обмежені, стиснуті рамками найсуво-рішої прописної моралі. І, панове, як вам сказав сам прокурор, Роберта Олден любила Клайда Гріфітса. З перших днів цього зв’язку, що згодом перетворився в трагедію, померла дівчина глибоко, безмежно любила його, — так само, як і він, здавалось йому, любив її тоді. А людей, які глибоко і серйозно люблять одне одного, мало цікавить чиясь думка. Вони люблять — і цього досить!

«Але, джентльмени, я не збираюсь затримуватись і:а цьому питанні так довго, як на поясненні, що його ми маємо намір вам подати. Чому Клайд Гріфітс взагалі