Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

могла скрикнути від першого напливу, та коли швидко

отямилася, у значно кращому тепер стані, помітила, що ніхто на

неї не звернув ані найменшої уваги. Усі націлили зброю

в коридор. Усі реагували на загрозу Джеймса Голдена, як і вона

колись. Усі, крім Ешфорда. Той покинув зброю, і його пістолет

зависнув поруч у повітрі, поки він набирав команду відкрити

вогонь. Це й весь час, що вона мала. І його було вкрай мало.

Навіть у бойовій наркотичній чмані Кларісса не встигла би

зробити те, що потрібно, перш ніж Ешфорд пустить лазер.

Значить, він — це крок номер один.

Вона підтягнула обидві ноги, відштовхнулася від дверної рами

й попливла у відкритий простір містка. Повітря здавалося

в’язким і густим, немовби вода, в якій не підтримувалася

плавучість. З укриття вигулькнула жінка й вистрілила кудись

в Ешфорда, і люди Ешфорда відкрили по ній вогонь у відповідь.

Дула пістолетів вивергали полум’я, потому випускали цівочки

диму й знову розквітали вогниками. Куль не було видно, але на

якусь частку секунди вони лишали по собі слід траєкторії.

Порожнисті тунелі в порожнечі. Кларісса підібгала коліна до

грудей. Вона майже долетіла до Ешфорда. Його палець рухався

вниз, готовий торкнутися сенсорного екрана, готовий, напевно, відкрити вогонь комунікаційним лазером. Дівчина вдарила

ногами з усіх сил.

Відчуття того, як понад максимальних заявлених технічних

характеристик напружувалися її м’язи, напиналися зв’язки, сухожилля, завдавало яскравого, але приємного болю. Вона

ледь-ледь не розрахувала, й врізалася в Ешфорда не по центру

тулуба, а в плече та голову. Від зіткнення здригнулося все її тіло, і Кларісса аж клац нула щелепою. Широко розплющивши очі, Ешфорд відсковзнув у повітрі від панелі управління. Двоє

з охоронців похилилися в їхню сторону, але дівчина

згрупувалася, вчепившись за основу аварійного крісла, і, розпрямившись, полетіла геть. Спалахнули два пістолети, спочатку по черзі, потім хором — все одно що спостерігати за

блискавками під час грози. Кулі летіли, і вона крутнулася

в повітрі, підтискаючи до себе руки, щоби швидше обернутися, немов снаряд у нарізному стволі.

Із коридору знову вигулькнула жінка й обстріляла місток. Вона

поцілила одного з охоронців, і Кларісса спостерігала за ними, відлітаючи до найдальшої стіни. Перед нею ніби пробігали

кадри зі старого кіно: у коридорі жінка, оживає вогнем дуло її

зброї — поворот. Незворушний охоронець, із чиєї шиї вже

цебенить кров, хвилька, яка пішла повітрям од місця, де куля

вразила чоловіка, немов брижі поверхнею води — від падіння

камінця — поворот. Охоронець падає горілиць, над ним

розквітає трояндовий кущ кровотечі. Те саме станеться і з нею, Кларісса знає. Медпрепарат, який тече в її крові та заряджає

мозок, немов спазм, не спроможний змінити властивості її тіла.

І якщо її поцілить куля, то ухилитися від неї не вдасться. Тому

вона сподівалася, що її така доля мине, і робила те, що мусила.

Панель доступу була відкрита. Усі нутрощі корабля

відкривалися її очам. Кларісса плавно вхопилася за її край та

вповільнилася. Із долоні, де вона трималася за метал, що

врізався в шкіру, вже юшила кров. Дівчина не відчувала болю.

Хіба що потепліло в рані. Таку інформацію від тіла можна

й проігнорувати. Буфер зменшення напруги розташувався за

панеллю управління антеною. Кларісса запустила руку

всередину, де пальці намацали бліду формовану кераміку.

Індикатор несправностей світився зеленим. Дівчина глибоко

зітхнула, вхопилася за буфер, натиснула, провернула і потягла

на себе. Вузол відділився і залишився у неї в руці.

Пролунав постріл. Бризнувши навсібіч металевими ошурками, на стіні попереду з’явився від нього шрам. По ній вели вогонь.

Або десь у цей район. Яка різниця? Кларісса перекинула секцію

іншим кінцем і знову встановила на місце. Індикатор буфера

заблимав червоним, але потім знову загорівся зеленим. Саме

так, як і