Читати книгу - "Хіллер , Arachne "

У цей момент здалеку, ніби через водяну пелену, пролунав ледь чутний свист. Лілі на секунду напружилася, а потім сталося щось, що вона ніяк не могла передбачити. Вона напружено шукала шлях до втечі, коли раптом на даху будівлі щось загуркотіло. Потім темряву прорізав різкий промінь світла. Один з бандитів скрикнув і впав мертвим, стрілою вбитий з темряви.

- Ні, ти помиляєшся, - пролунав холодний і знайомий голос із тіні.

Хіллер з'явився як привид. Його темна постать беззвучно зістрибнула з даху, і наступної миті його силует прослизнув між рядами бандитів. Його рухи були настільки швидкими та точними, що спочатку ніхто не зрозумів, що відбувається. Удар. Свист ножа в повітрі. Ще один бандит звалився на підлогу, не встигнувши навіть закричати. Капюшон на мить зірвало вітром, і Лілі побачила його обличчя — жорсткий, зосереджений погляд, гострі вилиці, і тінь, що пробігає рогом його губ, наче глузування з того, що відбувається.

Він швидко переміщався по складу, використовуючи всі переваги оточення. Його рухи були точними і швидкими — він ніби тінь проникав у саму гущу противників, залишаючи їх без шансу на удар у відповідь.

Він був тут, щоб убивати, і з кожною секундою кількість його ворогів стрімко зменшувалась. Хіллер завжди діяв з неймовірною точністю, ніби сам був машиною, вбудованою в цей хижий, кіберпанковий світ. Він знав, як використовувати кожну деталь оточення – темні кути, іржаві труби, покинуті підйомники – все ставало частиною його стратегії.

Бандити падали один за одним, не розуміючи, звідки завдається удару. Одного з них Хіллер вирубав, вдаривши ззаду різким рухом ножа по шиї. Він стрімко рухався далі, не затримуючись ні на мить.

Лілі затамувала подих, спостерігаючи за тим, що відбувається. Вона не могла повірити своїм очам: перед нею розгорталося щось, що нагадує диявольський танець у темряві. У цей момент Хіллер більше не був для неї просто легендою, генієм злочинного світу. Він був чимось більшим — справжнім майстром бою, невидимкою серед тіней.

Його удари були швидкими та смертельними. Він рухався так, ніби пророкував кожен крок своїх супротивників. Вихопивши ніж із кобури, він жбурнув його в одного з найближчих бандитів, потрапивши точно між очей. Тіло звалилося з глухим стукотом, зливаючись з холодною підлогою складу.

Інший спробував відкрити вогонь по Хіллеру, але перш ніж його палець торкнувся спускового гачка, той уже був поруч, перехопив зброю і з розмаху вдарив по щелепі. Хрускіт кісток пролунав у нічній тиші, як звук розбитого скла. Хіллер знову пішов у тінь, даючи Лілі час прийти до тями і знайти хоч якесь укриття.

Кожен його рух був продуманим. Навіть у метушні бою він контролював ситуацію, ніколи не даючи своїм противникам шансу. Він був хижаком, і ця ніч його полюванням. Лілі могла тільки спостерігати, як кожен із бандитів падав один за одним, не встигнувши навіть усвідомити, що саме їх вразило.

Лілі помітила, як один із бандитів спробував відступити, піднявши руку, щоб викликати підкріплення. Але Хіллер, ніби передбачаючи це, рвонувся з неймовірною швидкістю, пригнувшись до підлоги, схопив обріз, що впав, і за долю секунди вистрілив у його бік. Вибуховий звук рознісся по складу, і противник був убитий.

Все сталося за лічені секунди. Хіллер ніби витяг її з пащі смерті, вразивши нападників з віртуозністю, якої Лілі ніколи не бачила. Незважаючи на чисельну перевагу банди, він діяв як хижак – невловимо, швидко та смертельно точно.

Коли Лілі опинилася на ногах, вона одразу зрозуміла, що його план був не в тому, щоб втекти, він прийшов врятувати її. Ця думка пронизала її серце. Чому? Чому він ризикував своїм життям заради неї?

Дощ так само стукав по даху, але тепер уже ніщо не порушувало тиші, крім його звуків. Кров бандитів змішалася з водою на підлозі, а Лілі стояла в заціпенінні, спостерігаючи, як її переслідуваний перетворювався на її рятівника. Хіллер повільно випростався, його погляд був холодним, але не байдужим. Він був весь у крові, але це його не хвилювало — це була для нього чергова гра, в якій він знову виграв.

Останній бандит звалився з пронизаним горлом, а Хіллер зробив крок до Лілі, його дихання було важким, але його обличчя залишалося спокійним. На його плечі виднілася кривава рана від пострілу, але він, здавалося, не звертав на це уваги.

Лілі зробила крок вперед, намагаючись вирівняти дихання. Її думки змішалися, а серце билося з шаленою силою.

— Ти... — прошепотіла Лілі, дивлячись йому в вічі. — Ти мене врятував?

Він не одразу відповів. Лише невиразна усмішка промайнула на його обличчі, а потім його голос, такий же спокійний, як і завжди, прорізав тишу.

- Це не гра, Ліліан, - сказав він нарешті. — Ти справді думаєш, що я дозволив би їм убити тебе?

- Чому? - Вона не могла стримати свого питання. - Чому ти ризикував?

Хіллер на мить затримав погляд на ній, і в його очах промайнуло щось глибоке, приховане під шарами його маски. Він нахилився ближче, і його слова пролунали ледь чутно:

— Тому що ти єдина, хто мене розуміє. Без тебе це... більше немає сенсу.

Ці слова повисли у повітрі, і Лілі на мить втратила контроль над собою. Вона вже не бачила в ньому лише злочинця. Він був набагато більшим, ніж просто фігура в тіні. Він був людиною, яка жила на межі між світлом і темрявою, і яка, можливо, вже не могла зупинитися. І незважаючи на всю свою відданість закону, вона розуміла, що їхня гра перестала бути просто полюванням.

Коли Хіллер відвернувся, збираючись знову зникнути в тіні, Лілі схопила його за руку. Він завмер, не чекаючи цього.

- Залишся, - сказала вона, не відпускаючи його погляду. — Ти можеш утекти, але знаєш, що рано чи пізно я зловлю тебе.

Хіллер лише посміхнувся, але в його очах була та сама втома.

- Можливо. Але не сьогодні, Ліліане.

І перш ніж вона встигла сказати ще щось, він знову зник у темряві ночі, залишивши її стояти під дощем в оточенні тіл переможених бандитів. Тепер все було інакше. Вона знала, що більше не зможе бачити в ньому лише ціль. За всіма його діями, загадками та хитрощами ховалося щось набагато складніше. Вона мала зробити вибір — зловити його за будь-яку ціну або зрозуміти його до кінця.