Читати книгу - "Невідома планета 2, Олександр Кваченко"

Ми сховалися в будівлі та готувалися їх тут зустрічати. Раптом знову пролунав звук, схожий на свист, павуки відповіли скрипучим звуком і розбіглися в різні боки й вже не йшли суцільним потоком.

— Схоже ними хтось керує. - висловив я таке припущення в слух.

— Ця інша істота, більш розвинена - відповів Тех - і схоже вона може ховатися, як і твій кіт. Шукай Мік, якщо вони всі на вас полізуть під його контролем, ви не витримаєте.

"Знаєш хто це?" послав коту уявний образ ймовірного павука, який зникає постійно.

"Небезпечний, схожий на мене, ховається."

"В якій стороні?"

"Там." - кіт передав мені образ і приблизний напрямок. Я вибрався з будівлі. Нічого не бачу, за мною ув'язалася Оллі та Веон. Заліз на руїни вище і помітив схоже марево, яке повільно повзе по одній зі стін.

— Там, - я передав картинку всім, - давайте на рахунок три всім, чим є, у те місце. Рахунок пішов, раз, два, три.

На бортику стіни, по якій лізла аномальна істота, зметнулися уламки каміння і полетіли шматки лап після пострілів із гвинтівки та голкометів - павук засвистів. Не добили. Сірі павукові тіла змінили напрямок і всім натовпом попрямували до нас.

— Ну зараза! - заорав Тех і зістрибнувши з висоти будівлі, перемахнув через кілька стін і опинився ближче до місця положення ляльковода, та кинув в його сторону плазмову гранату, пролунав вибух і свист припинився. Стіна частково обвалилася і весь виводок павуків трохи розгубився, крім великих - вони продовжували нападати на нас. Я крутився як міг, ми з кіборгом були на вістрі оборони, ведучи перехресний вогонь та прикриваючись стінами, всі були вже вимазані павутинням, і від псі атак, схоже, у мене вже починала паморочитися голова. Таранний удар великого павука, що біг на мене, відкинув мене на кілька метрів.

Ривком приходжу до тями, від болю. Павук обхопив мене лапами за ногу і намагається прокусити загостреними зубами бойовий скафандр. Закричавши від огиди й жаху, вбиваю в район голови лезо клинка і з хрускотом провертаю. Заверещавши, павук відкидає мене вбік. Пролетівши повітрям ще кілька метрів, я з гуркотом приземлився. Насилу встав, намацав ніж на поясі, вся решта зброї десь загубилося. Інший павук, швидко перебираючи лапами, мчить до мене. Добігти павуку не вдалося. Закривши мене собою, на його шляху постала фігура дівчини з розкинутими в сторони руками. Оллі скрутила псі енергію в клубок і з ляском хлопнула руками перед собою. Мені здалося, що на павука впав камінь - його зім'яло в коржик, тварюку припечатало до землі, де вона і затихла купою переламаних кісток. Дівчина повернулася до мене і не помітила ззаду нову загрозу, ще один павук вискочив з-за руїн і вдарив її в спину, вона пролетіла наді мною, вдарилася об стіну та осіла на землю, зламаною лялькою.

Сформувавши на автоматі псі стрілу я метнув її в павука, та на подив влучив і пробив його навиліт, той пробіг ще кілька метрів до мене і завмер, дрібно тремтячи. Схоже це останній, встав, озирнувся, ні, Тех добивав ще двох, Веон лежав теж поранений у ногу, перев'язувався. Перевернув акуратно на спину дівчину, прислухавшись до грудей, з полегшенням почув биття серця. Жива. Дихає. Сильно зблідле обличчя, з носа тече тонка цівка крові, на голові шишка і на лиці гематома. Схоже, струс мозку, приклав аптечку, вона вколола купу медикаментів і видала вердикт, госпіталізацію в мед капсулу.

Але це потім, а поки що треба допомогти решті, зібрав зброю. Обережно переніс Оллі до Веонана, і гарячково закрутив головою навкруги в пошуках живих супротивників. Поки я займався пораненою, картина бою сильно змінилася. На нашу користь.

Поводир павуків так і не встиг втекти з руїн і лежав на сходах будівлі. Його притягнув кіт і щось вигризав зсередини тварини. У спині зяяла величезна рана, були відсутні численні ноги, обпалений був бік. Кіт несамовито гриз павука, який давно вже не ворушився, немов дістаючи потрібні йому компоненти.

Тех за кілька десятків кроків від мене озирався в пошуках супротивників, побачивши, що зі мною все гаразд, підійшов. Весь обліплений павутиною і ще чимось. Решта аграфів теж тут - двоє ходять між павуками, що валяються, і добивають ще живих. Усі поранені залишилися в будівлі, недалеко лежить ще один аґраф, схоже мертвий. Важко нам дався цей бій. Подивився по розвіднику, втрата управління позначилася на організації атак павуків, це дещо збило їхній настрій, ті, що залишилися, почали відходити та розбрідалися по руїнах.

Кіборг перевірив усіх і пішов за псі кристалами, а я вирішив оглянути себе. Так за ногу кусали, але не прокусили, синець точно є і ребра болять від польотів. Аграфи зібралися разом і стали про щось перемовлятися. Становище їхнє було важке, Оллі тяжко поранена, з тих, хто залишився, тільки двоє могли ходити нормально, Веон - рана ноги, ще один важкий і двоє мертвих. У них особливого вибору не було, але й чекати до нескінченності вони не могли, раптом ще хтось наскочить. Допомога моя нікому не була потрібна, і я пішов, шкутильгаючи, вирізати псі кристали зі своїх вбитих павуків. Минув час, повернувся Тех.

Схоже аграфи, щось вже надумали. Мене з ним покликали на нараду, Веон почав говорити.

— Потрібно йти звідси. Та тварюка, що всю ніч вила, може прийти сюди поживитися падлом. Ви можете допомогти нам?

— Чим тобі допомогти аграф? - запитав кіборг.

— Допомогти нам дійти до нашої аномалії.

— Дівчина не виживе без мед капсули, ви її не зможете врятувати, банально не встигнете, далеко йти. Я пропоную забрати її в наш світ і вилікувати, а вас ми доведемо до наступної стоянки. А потім підемо до себе. Через місячний цикл зустрінемося на місці вашої стоянки. І щоб ти не думав, що ми щось вигадуємо, пересилаю дані мед аптечки. Можемо ще дати в заставу повних з десяток псі кристалів, ми за ними обов’язково повернемося.

— Мені треба подумати.

— Думай, у тебе є час до вашої наступної стоянки. А поки що збираємося і йдемо звідси.