Читати книгу - "Вагітна від нареченого сестри, Ярл Конг"

- Напевно, коли падала загубила, - хоча це запитання від сестри звучить ніби з підступом. Начебто Альбіна прекрасно знає, де знаходиться цей браслет. Мені в голову навіть закрадаються думки, що це саме вона і стягнула його з моєї руки, поки я була без тями й нікого не було поряд. Але оскільки доказів у мене ніяких, можливо, я і справді загубила цю прикрасу біля будинку Мирона Степановича, чи то по дорозі додому, мене ж мали якось транспортувати сюди, то не висловлюю своїх припущень. Не провокую родичку, бо вона вже й так спровокована й вібрує на межі адекватних емоцій.

- Потрібно бути більш відповідальною за подаровані речі, - якщо до цієї секунди ще зберігалися хоч і незначні, але все ж таки хоч якісь відсотки на те, що зникнення браслета це не справа рук Альбіни, то ось після цього уточнення навіть вони відпали. Та знову ж таки - де докази? А без доказів не можна просто так звинувачувати людину. Тим більше якщо це твоя родичка. Тим більше якщо це твоя рідна сестра. - Як ти себе почуваєш?

- Та ніби нормально, - якась різка зміна настрої, дуже різка, мене це ще більше бентежить, ніж якби Альбіна притримувалася поведінки гримучої зміюки, - голова трішки крутиться й рука болить, а так цілком нормально.

- Ну, біль в руці мине, того самого не можу гарантуватися щодо голови. Вона у тебе ще довго може крутитися, - сестра присідає на те саме місце, де зовсім недавно сидів її наречений. Ось тільки якщо від Ніколаса я не очікувала ніякої каверзи, ну, майже ніякої, то от Альбіну я побоювалася. Щось змінилося між нами. І далеко не в кращу сторону.

- Чому? - Це якийсь натяк? Чи відкрита погроза? Що це? Як це розцінювати?

- А як ти думаєш вона не буде крутитися від тієї суми яку виставить той мужик за свою спалену хату? Чи ти ще не в курсі, що вона повністю згоріла? - При цьому на обличчі дівчини відбивається тінь посмішки. Ніби їй подобається ця новина. Начебто вона її смакує й зчитує мої емоції з мого обличчя, щоб ще більше поласувати.

- Я знаю, Ніколас казав, що будинок повністю згорів.

- А що ще Ніколас тобі казав? - А вже зараз ця тінь посмішки зникає, вилиці Альбіни загострюються. Хотіла ввігнати мене в ступор своїми словами, а вийшло так, що я засмутила її своєю фразою. Хоч я і не планувала цього робити.

- Що батьки в поліції.

- Звичайно, в поліції, а де їм ще бути? Розбираються з тим мужиком та стараються витягнути твоїх дуреп з відділку.

- Дуреп? - Перепитую, а потім мені в голову прилітає смачний такий боксерський аперкот, котрий змушує остаточно прийти до тями та зрозуміти кого це Альбіна так "звеличила". - Ти про дівчат?

Ліка, Ната, Віка... Кожне ім'я спалахом пронизує мою голову, викликаючи потужну мігрень. Як я могла за них забути? Ну, як? І втрата свідомості це явно не виправдання.

- Скоріше про повій, яких хочуть засадити за решітку.

- Тобто за решітку? За що? - Пропускаю повз вуха образи в сторону подруг, наразі це взагалі не важливо. Судячи з усього, є куди глобальніші речі, ніж звинувачувати Альбіну в тому, як вона обзиває моїх дівчат.

- За їх зовнішній вигляд. Цих дуреп знайшли повністю голими в річці. Ці твої ідіотки вирішили скупатися голяка, але не врахували того моменту, що поки вони будуть купати в річці свої геніталії, будинок згорить від бенгальського вогника.

- Бенгальського вогника? - Я наразі як папуга, і далеко не найрозумніший папуга, котрий може повторяти слова, але мізками не навчився користуватися.

- Ага, ці дурепи вирішили влаштувати фаєр шоу в будинку, підпалили бенгальські вогники і якась з них, судячи з усього, найбільш обдарована, залишила його десь на кріслі чи на ліжку й побігла купатися. Коротше кажучи, класний подарунок тобі зробити на день народження твої подружані. Їх то наші батьки може і витягнуть, ні, то посидять п'ятнадцять днів за ґратами й вийдуть на волю. А ось будинок відновленню вже не підлягає. Натворила ти біди, сестричка. Ти ще батьків не бачила, вони ніби миттю зістарилися на десятки років, а у волоссі з'явилося достобіса сивини.

Це найгірше зі всього почутого. Подруги у відділку - це погано. Згорілий будинок це жах. Але що стосується матері та батька... їхнього стану в цей момент. Їхніх відчуттів. Їхніх переживань. Гірше не придумаєш. Подруг можна витягнути. Будинок відбудувати. Згорілі роки батьків у цей критичний момент не повернути...

- Альбіно, я можу тебе про дещо попросити? - У мене є можливість повпливати на стан рідних. Не повністю, але хоча б частково. І для цього мені потрібна поміч сестри. Її підтримка. Її розуміння.

- Спробуй.

- Ти могла б продати ту квартиру, подаровану вам з Ніколасом нашими батьками, щоб перекрити заборгованість Мирону Степановичу за його дім? - Я знаю, що сестра любить, навіть обожнює, коли щось залежить від неї. Тоді підвищується її відчуття особистої важливості й вона від цього кайфує. Тож саме на цьому хочу зіграти. Я така нещасна, дурна ідіотка, ти б не могла мене виручити о моя розумна, Богом послана красуня сестричка?

- Ні, звичайно, ні, - що ж, я підійняла її настрій цим проханням, їй сподобалося, що я ледве не з простягнутою рукою прошу в неї допомоги, а тепер Альбіна ще більше радіє, коли відмовляє у цьому проханні, хоч і робить це з засмученою пелькою, ніби їй прикро, - ти вже доросла дівчинка, Кіро, настав час самій відповідати за свої дурні вчинки. Минули часи, коли мама з татом бігали за тобою слідом та заносили тобі п'яту точку.