Читати книгу - "Дикий Захід , Arachne "

Коли останні відвідувачі вийшли за двері, Джек підвівся і попрямував до стійки, де Еллі мила келихи, її обличчя було зосередженим, але очі видавали втому. Вона не помітила, як він підійшов, поки він не притулився до стійки, уважно дивлячись на неї.

- Еллі, - сказав він тихо, але з твердістю в голосі.

Вона підняла на нього погляд, скидаючи брови в очікуванні, що він збирається сказати.

- Мені потрібна твоя допомога.

Еллі поставила келих на стійку і витерла руки про рушник, відчуваючи, що ця розмова буде серйозною. Вона знала, що Джек не просив допомоги просто так.

- Що трапилося? — спитала вона, відходячи від стійки і сідаючи навпроти нього.

Джек на мить замовк, підбираючи слова, щоб донести думку правильно, не налякати її, але й не приховати серйозності ситуації.

— Я маю зустрітися з Тінню Вітра, — нарешті сказав він. — Це єдиний мій шанс зрозуміти, що відбувається насправді. Я знаю, що він тобі довіряє... і мені потрібно, щоб ти допомогла влаштувати зустріч.

Еллі на мить завмерла. Її очі розширилися, і вона подивилася на Джека так, ніби не до кінця зрозуміла, що він щойно сказав.

- Ти хочеш зустрітися з ним? — повільно промовила вона. — Після того, що сталося?

- Так, - кивнув Джек. — Я думаю, що він знає більше, ніж ми думаємо. Можливо, навіть сам не до кінця розуміє, у що його втягнули. Але я впевнений, що ця зустріч потрібна.

Еллі відвела погляд убік, глибоко замислившись. Вона розуміла, який ризик це несе. Тінь Вітру був непередбачуваним і небезпечним, особливо зараз, коли його плем'я втратило надто багато людей. Але вона також знала, що Джек має рацію — без цієї розмови вони не зможуть просунутися далі.

- Це дуже небезпечно, Джеку, - сказала вона, не дивлячись йому в очі. — Якщо він зрозуміє, що я втручаюсь чи намагаюся його використати, він не пощадить ні тебе, ні мене.

- Я розумію, - сказав Джек, його голос був серйозний. — Але ж я не бачу іншого виходу. Ми знаємо, що якщо нічого не робити, все це закінчиться ще більшим кровопролиттям.

Еллі довго мовчала, її серце билося від страху та сумнівів. Вона знала Тінь Вітру, знала його з дитинства, але зараз він був іншим. Біль і лють зробили його людиною, яку вона ледве могла дізнатися.

- Я спробую, - нарешті відповіла вона тихо, підводячи на Джека очі, сповнені тривоги. — Але ти маєш бути готовим до того, що це може піти не так, як ти плануєш.

Джек повільно кивнув головою. Він знав, що цей крок був ризикований, але інших варіантів не було.

***

Еллі прокинулася рано, до перших променів світанку, відчуваючи тяжкість майбутнього дня. Її розум був сповнений тривог, але вона твердо вирішила виконати прохання Джека. На душі було неспокійно — організувати зустріч із Тенью Вітру означало йти назустріч небезпеці, якої вона намагалася уникати. Але якщо вона могла допомогти розібратися в ситуації, вона не мала вибору.

Відчинивши двері будинку, Еллі на мить затрималася на порозі, вдихнувши холодне повітря рано-вранці. Пустеля за містом виглядала суворою і безлюдною, як завжди, але це місце зберігало безліч таємниць. Вона розуміла, що повинна рухатися швидко, щоб її ніхто не помітив.

Еллі пройшла через провулки, тримаючись у тіні будинків, доки не вибралася за межі містечка. Вдалині, на краю міста, розкинулися кам'янисті поля, які приховували стародавні сліди минулого. Саме тут серед цих пагорбів плем'я Тіні Вітра залишало свої знаки, приховані від чужих очей. Вона прямувала до одного з таких місць, старого дуба, що стояв на вершині невеликого пагорба. Це було їхнє давнє місце — колись, ще в дитинстві, вона та Тінь Вітра залишали один одному знаки, щоби зустрітися.

Щойно досягнувши дерева, Еллі дістала з кишені невелику ганчірку, на якій був вишитий символ його племені — коло сонця, що символізує нескінченний цикл життя та смерті. Цей знак вона акуратно прив'язала до гілки, що звисає над дорогою. Це був старий, але надійний спосіб надіслати сигнал — Тінь Вітра знав, що цей символ призначений лише для нього.

Постоявши трохи біля дерева, Еллі озирнулася, прислухаючись до тиші довкола. Ранок все ще був тихий, жоден звук не порушував спокою пустелі. Вона сподівалася, що Тінь Вітра помітить сигнал і прийде на зустріч, але водночас у її серці був страх. Що, коли він не захоче слухати? Що, якщо він знову стане тим безжальним воїном, який прагне помсти?

Еллі повільно повернулася і попрямувала назад до міста, її думки були зайняті лише одним - як довго доведеться чекати відповіді Тіні Вітра і до чого приведе ця зустріч.

Еллі йшла назад у місто, але думки її були далеко від нього. Тінь Вітру… Він був не просто індіанцем, який виріс під її захистом, а й людиною, яку вона давно вважала частиною свого минулого. Зустрівшись знову після стільки років, вона вже не бачила в ньому того хлопчика, який колись дивився на неї з подякою в очах. Тепер він був воїном, в очах якого палала лють.

Її кроки ставали дедалі повільнішими. Еллі не могла позбутися питання, яке мучило її весь цей час: що ж трапилося з тим хлопчиком? Як він перетворився на цю дику людину, яка готова була знищити все навколо заради своєї помсти? Тінь Вітру змінився, але щось у ньому все ще залишалося колишнім - це невловиме почуття, яке змушувало її вірити, що він не повністю втрачений для цього світу.

Її серце стискалося від тяжкості спогадів. Вона згадувала той день, коли знайшла його серед руїн розбитого племені, наляканого, самотнього. Вона дала йому захист, а він дав їй той рідкісний зв'язок, який вони обидва дбайливо зберігали. Але тепер, стоячи на порозі цієї небезпечної гри, вона розуміла, що зв'язок міг бути зруйнований його жагою помсти. Чи змогла вона колись по-справжньому зрозуміти, що відбувається у його душі?

Очікування зустрічі турбувало її. Вона знала, що для Джека ця зустріч могла стати кроком до розкриття всієї правди, але для неї це був шанс знову зазирнути в очі Тіні Вітра і зрозуміти, що сталося з людиною, яку вона колись врятувала. Еллі не була впевнена, що готова почути відповіді на свої запитання.