Читати книгу - "Дикий Захід , Arachne "

- Дякую, що пішов зі мною, Джеку, - тихо сказала вона, трохи зніяковіло посміхнувшись. - Я думаю, Том був би радий, що ти тут.

Джек кивнув, намагаючись приховати сум'яття в собі. Він хотів сказати щось більше, щось, що передасть, як сильно її цінує, але слова застрягли в його горлі.

- Ти теж сильна, Еллі, - сказав він нарешті, його голос звучав глибше, ніж зазвичай. — І ти робиш більше, ніж думаєш.

Вона пильно подивилася на нього, її очі блиснули, але вона не відповіла. Натомість, вона лише відчинила двері бару, і вони разом увійшли всередину. Джек відчув, як важкий запах дерева і міцного алкоголю обрушився на нього, але тепер це місце здавалося йому трохи іншим — не таким похмурим, як раніше.

***

Джек сидів у кутку бару, повільно крутячи в руках напівпорожній келих з пивом, спостерігаючи, як Еллі тихо й спритно керувала всім навколо, розмовляла з відвідувачами, прибирала склянки та посміхалася людям, яким, здавалося, вона не довіряла. Її рухи були плавними, майже механічними, начебто вона була частиною цього місця. Але Джек бачив більше, ніж просто звичну роботу: у її очах була тінь втоми, наче вона знала більше, ніж показувала.

Він відкинувся на спинку стільця і ​​замислився. Йому треба було зрозуміти, що змушувало апачів, і Тінь Вітру зокрема приймати зброю від тих, хто насправді був їхнім ворогом. Чому Тінь Вітру, якого колись врятувала Еллі, вів свій народ шляхом руйнування, коли міг би вибрати інший шлях? Можливо, він був частиною чогось більшого, чогось, що Джек ще не усвідомлював.

Джек зробив ковток пива і перевів погляд на вікна бару, за якими повільно сідало сонце. Тіні подовжувалися, і в цьому тьмяному світлі він відчув, як атмосфера містечка знову стала тривожною. Він розумів, що багато місцевих жителів, які сидять зараз у цьому барі, були замішані в тому, що відбувалося навколо. Може, не безпосередньо, але своїми зв'язками, рішеннями та бездіяльністю вони підтримували цей смертоносний кругообіг.

Тінь Вітру. Його думки знову повернулися до опачу. Той виглядав як дикий звір, але Джек відчував, що за його жорстокістю стояло щось більше. Можливо, апачі просто захищалися від тих, хто постійно нападав на їхні землі? Чи хтось маніпулював ними, пропонуючи зброю і обіцяючи владу, щоб використовувати їх у своїх цілях? Хто був цей "хтось"? Багаті торговці із міста? Власники ранчо? Чи хтось зовсім інший, що стоїть за лаштунками?

Тінь Вітру міг і не знати, що його народом маніпулюють. А може, й знав, але його гнів і жага помсти за знищене плем'я не дозволяли йому зупинитися. У голові Джека миготіли уривки думок, кожне припущення тягнуло за собою таке, але жодне не давало ясної відповіді. Він розумів, що йому треба було більше дізнатися про те, що відбувається за межами цього містечка — у каньйонах, наметах апачів, серед караванів контрабандистів.

Джек зробив ще один ковток пива і знову глянув на Еллі. Вона була пов'язана з Тенью Вітру, і цей зв'язок міг стати ключем. Але як вона розуміла, що відбувається? Можливо, вона навіть не здогадувалась, наскільки глибоко зайшла ця гра. А може знала більше, ніж хотіла показати.

Джек важко зітхнув. Він мав нелегкий шлях, і він знав, що не зможе пройти його поодинці. Але довіряти комусь у цьому місті, де кожен міг бути замішаний у контрабанді та насильстві, було небезпечно. Єдине, що він знав точно, йому треба продовжувати копати, з'ясовувати правду крок за кроком, поки всі таємниці не спливуть назовні.

Він сидів у глибокій задумі, його погляд був спрямований на рештки пива в келиху. У голові роїлися думки про майбутню розмову з Тінню Вітра. Він знав, що це стане неминучим кроком. Тінь Вітру був його ворогом — людиною, що стояла за кровопролитними набігами, за незліченними смертями невинних людей. Але в той же час Джек розумів, що цей дикий апач може стати ключем до розгадки всієї схеми, до правди, яку так довго приховували під покровом війни та ворожнечі.

Тінь Вітру знав Еллі. Він не був просто варваром, не був безумцем, яким його могли вважати багато хто. Джек бачив, як під час останньої сутички лють в очах апача вщухла, коли той зустрівся поглядом з Еллі. Між ними явно був якийсь зв'язок. Питання полягало в тому, чи міг цей зв'язок стати мостом, яким Джек міг би дістатися до правди?

Джек не любив використовувати людей, тим більше тих, кому довіряв. Але цього разу ситуація була надто серйозною. Якщо Еллі могла допомогти йому вийти на Тінь Вітру, влаштувати зустріч, хоча б для початку діалогу, це могло б перевернути всю гру. Так, це було небезпечно, але ризик був необхідний.

"Він їй довіряє. Він не торкнувся її тієї ночі," - думав Джек, відтворюючи в пам'яті той момент, коли Тінь Вітру наказав своїм людям відступити. Це було просто так. Еллі явно щось означала для нього, і Джек сподівався використати це як засіб для переговорів.

Але чи варто було ставити Еллі під таку загрозу? Адже якщо Тінь Вітра зрозуміє, що вона бере участь у його пастці, наслідки можуть бути непередбачуваними. У голові Джека крутилося безліч сценаріїв, і всі вони не віщували нічого доброго. Але він також розумів, що шлях до правди не буде легким, і для того, щоб з'ясувати, хто стояв за контрабандою зброї та нападами, йому доведеться вдатися до ризику.

Джек глянув на барну стійку, де Еллі продовжувала обслуговувати відвідувачів. Її спокійний вираз обличчя не давав жодного хвилювання, але він знав, що вона також відчуває напругу. Це місто, ці люди, їхні таємниці — все це тягнуло її на дно, і вона була не менш замішана в тому, що відбувається, ніж воно саме.

Він повільно поставив келих на стіл і твердо вирішив: "Розмова з Тінню Вітру неминуча. Питання тільки в тому, як його організувати і переконати апача, що це може принести йому щось більше, ніж спрага помсти."

Коли вечір почав повільно перетікати в ніч, і бар почав пустувати, Джек, сидячи за дальнім столом, нарешті зважився. Він довго прокручував цю думку в голові, не бажаючи втягувати Еллі ще глибше, але розумів, що іншого виходу в нього не було.