Читати книгу - "Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна"

- Можливо, десь у цих щоденниках Ви знайдете щось корисне, що допоможе Вам освоїтися, - поспішив втішити мене Оук.

- Щоденників перших п'яти королев немає. Вони зникли, чи королеви їх просто не вели?

- Напевно, не вели. А може, вони були загублені або знищені. Це було три тисячі років тому. Нам пощастило, що в нас є хоч ці щоденники, - він знизує плечима і прямує до виходу. - Уже майже обід. Мабуть, принесу-но я що-небудь смачненького. У Вас є якісь уподобання?

- Не люблю гострого, - швидко кажу я. - А решта байдуже.

Я задумливо провела пальцем по корінцю щоденника Алісії. Він був єдиним, не вкритим товстим шаром пилу.

- Скоро повернуся з їжею, - кидає Оук через плече і йде.

Я знімаю книжку з полиці з думкою, що не погано було б віднести цей зошит старому Алексісу. Не сумніваюся, що він буде радий навіть просто потримати в руках те, чого торкалася його сестра. Цікаво, чи зможу я якимось чином передати йому книгу? Поки я перегортаю сторінки, в голові народжується ідея.

Що було б, якби я хоч ненадовго повернулася у Фалькор? Ну, по-перше, я зробила б багато добрих справ: завітала б до своїх батьків - думаю, їм буде важливо знати, що зі мною все гаразд. По-друге, відвідала б своїх пацієнтів. Навіть боюся думати про те, як вони там без моїх зборів і відварів. Ну, і, зробила б щасливим сусіда Алексіса. У Середзем'ї та Вільеруарі вже весна, народ Руара теж буде в порядку. І я не сумніваюся, що Хейян і без мене зможе показати себе крутим.

Кінчики пальців поколює, немов книжка дає мені дозвіл на цю божевільну витівку.

Я зістрибую з табурета, все ще трохи сумніваючись, перегортаю товсті сторінки щоденника.

Алісія дуже докладно вела записи. Усі нотатки написані акуратно й обведені красивими рамочками. Вгорі кожної сторінки акуратним почерком написана назва трави і зроблений чудовий, ретельно опрацьований ескіз зразка. Праворуч від малюнка - властивості та інструкції з приготування зілля з цієї рослини.

У самому низу, під усім цим - нотатки про магію - магію королеви - і про те, як її використовувати. Я кладу книжку на стіл і починаю жадібно перегортати сторінки, вчитуючись у магічні нотатки.

«Зосередьтеся на балансі. Природа віддає тільки те, що отримує».

І чому я раптом згадала про Хейяна? Хіба він не знав цього закону? Він отримає від мене рівно те, що й дав.

"Ця книга зберігає магію своєї королеви. Вивчи її, щоб використовувати в разі нестачі сили».

Я посміхнулася. Магія королеви Алісії мені поки не потрібна - зі своєю б упоратися.

"Найкраще дозволити рослині рости природним чином. І тоді вона набуде найбільшої сили».

Оу. Я покосилася на сердечник. Як би мені не хотілося побачити, як бутони перетворяться на квіти, доведеться почекати. Ця рослина так рідко розквітає, що сили її квіток має вистачити на якомога довше.

«Прожуйте і виплюньте, перш ніж вносити зміни в погодні умови».

А ось це вже зовсім несподівано. Прожуй і виплюнь... Я вдивилася в малюнок, намагаючись упізнати зображену на ньому рослину. Я ніколи раніше її не зустрічала. Може, вона росте тут, в оранжереї?

Це не просто щоденник. Це джерело інформації. Я повертаюся до книжкової полиці, забираюся на табурет і беру навмання ще один щоденник. Ця королева оформила свої сторінки дещо інакше. Малюнок виконаний менш майстерно і займає всю сторінку. Кожен сегмент рослини підписаний просто над ескізом. Праворуч - сторінка з додатковою інформацією і навіть кілька історій із життя.

Я повертаюся за третім щоденником. На мене чекає ще більше інформації, щоправда, вже іншого роду. Особисті нотатки прикрашають куточки сторінок, і вона вельми поетично розповідає про своє життя.

"Червона троянда. Властивості: кохання. Король подарував мені її на п'яту річницю нашого весілля, і я буду вічно шанувати цей знак його кохання».

Я фиркнула. Принаймні, хоч хтось із королев була закохана в короля. Хейян напевне ніколи не чув цієї історії. Він навіть не зацікавлений у тому, щоб стати моїм другом, не кажучи вже про те, щоб покохати мене.

- Знайшли щось кумедне, Ваша Високосте? - Оук повернувся з тарілкою їжі, яку поставив на стіл між нами.

- Так, - я відкладаю вбік цей щоденник, і йду за іншим. Потім, раптом передумавши, розвертаюся і йду назад до столу.

Відриваю шматочок розмаринового хліба і вмочую його в олію з травами.

- Оук, у мене є ідея.

- Так? І яка ж?

Я ледь приховала посмішку, помітивши, з яким занепокоєнням подивився на мене ельф.

- Ці щоденники - просто чудова знахідка...

До того ж, упевнена, вони принесуть мені набагато більше користі, ніж жалюгідна спроба Хейяна навчити мене. Але про це я не можу зізнатися Оуку - буде неправильно посвячувати цього ельфа в наші з королем особисті справи.

- ...Але я хочу дізнатися більше про свою магію і магію ельфів. Мені потрібне безпечне місце, де я могла б практикуватися.

- Так, не погано б, - каже Оук з часткою обережності.

- І я хочу, щоб ти мене навчав.

- Чому?

- Розкажеш мені про магію ельфів, і будеш підказувати мені, якщо я буду щось робити неправильно. Я не хочу відволікати Хейяна від його державних справ.

- Але...

- Будь ласка, Оук, - я хапаю його за обидві руки. - Ти тут мій єдиний друг.

Він підтискає губи, дивлячись то на наші руки, то заглядаючи мені у вічі. Нарешті, він каже:

- Добре. Коли почнемо, Ваша Величносте?

- Ось просто зараз і почнемо. Але спочатку можу я тебе попросити про особисту послугу?

- Звичайно, Ваша Величносте...

- Якщо вже ми з тобою стали друзями, називай мене просто Катаріною.

- Але Король Хейян називає Вас Катріель.

- Ну і що? А мої мама й тато звуть - Катаріною. Саме з цим ім'ям у мене пов'язані всі мої найкращі спогади.