Читати книгу - ""Каселона". Шалений рейс, Олена Гриб"

***

Сем відколупав від стінки морозилки великий шматок льоду, поклав у пластиковий пакет і хряснув ним об стіл, щоб подрібнити.

– На! – Шпурнув згорток Нікалу, що пронизливо стогнав у кутку кухні, намагаючись звестися за допомогою стіни. – А тепер бери свою кей-мерзоту і забирайся до біса.

Торговець закотив очі й обережно торкнувся розпухлої щелепи.

– О-ох! – Його коліна підкосились, і він сповз на підлогу. – Вмираю… – Товсті ноги розкинулися, зайнявши половину тісного приміщення. – Хана мені…

– Я вибив тобі зуб, а не проламав череп.

У відповідь на це безжальне зауваження голова Нікала впала на груди, повіки опустилися, подвійне підборіддя колихнулось і застигло нерухомо на м’ятій сорочці болотяного кольору.

Сема вколола совість. Справді, навіщо було розпускати руки? Послав би негідника якнайдалі, зігнав би з трапа стусанами, та й досить із нього.

– Гей! – Сем потріпав власника барахолки за плече. – Ти живий? Зверни увагу: за твій похорон я платити не збираюся. Хочеш в утилізатор?

Ніякої реакції, хіба що з куточка губ торговця витекла крапля крові і скотилася підборіддям, ввібралася в стару пошарпану краватку.

– Друже, гей! – Лють різко відступила, і Сем вже гостро шкодував про свою нестриманість. – Розплющуй очі й поїдемо до медичного центру. Гаразд, я оплачу зубний імплант.

– І психотерапевта, – долинуло шепеляве.

– І психо… Ах ти, старий лисе! Що це за фокуси?

Опухлі, червоні від недосипання повіки Нікала піднялися, в очах заблищали справжнісінькі сльози. Не від болю – знеболювальне Сем вколов йому відразу після інциденту. Напевне від образи, і гіркі слова торговця це підтверджували.

– Фокуси? – Грубий голос тремтів від розчарування. – Друже?.. У тебе язик повертається звертатися до мене, ніби нічого не сталось? Я тебе врятував! Запропонував ідеальне вирішення твоєї проблеми. Показав, як вбити одним пострілом двох лайсів. А що натомість? Хук у морду і плювок у душу?

– Нікале… – застережливо почав Сем.

– Що – Нікале? Я вже сорок років Нікал! І жодного разу ніхто не був мною незадоволений! Я враховую все! Економіку, політику, психологію, біологію, техніку – все! А ти? Свиня невдячна! Я заради нього…

Через крик торговець закашлявся, і це врятувало решту його зубів.

– Краще ми обидва замовкнемо і більше ніколи не повернемося до цієї розмови, – прошипів Сем, ривком піднімаючи Нікала і штовхаючи його на високий стілець.

– Чудово. Залишайся на Оніксі. Оселишся поруч зі мною, разом підроблятимемо за спасибі. А, може, хочеш частку з барахолки? На вивісці є місце для ще одного імені.

– Досить, – пробурмотів Сем, забираючи у співрозмовника лід і прикладаючи його до власної бідолашної голови. – І запам’ятай: на моєму кораблі ніколи не буде мертвяків. Запам’ятав? Чудово. Поїдемо до медцентру?

– Та пішов ти…

– Ще краще. Якщо ти зцілився, до побачення.

– Я вважав тебе нормальним! Глянь сюди! – Нікал витяг із внутрішньої кишені смугастого піджака потертий гаманець і тицьнув під ніс Сему фотографію конопатої дівчинки років семи-восьми. – Вероніка. Пам’ятаєш її?

Сем кивнув, не розуміючи, чого це Нікал раптом заговорив про своїх дітей.

– Їй було п’ять, коли її збив якийсь виродок на байку. Повний параліч, рік справжнього пекла… Ми продали все, що мало хоч якусь цінність, і звозили її на Аврору. Імпланти, процесор… Примітивний, звичайно, не рівня тим, що вживлюють кіборгам. Але ж моя дівчинка може знову ходити! І ти вважаєш її мертвяком?!

– Ніку…

– Її знімки з біосканера майже не відрізняються від знімків кіборга! Уяви, це не заважає мені її любити!

– Нікале…

– Я тебе з сім’єю знайомив! Значить, ти грався із Веронікою і стримував нудоту?!

– Ніку!

– Що тут відбувається, Райсе?

Сем розтиснув кулаки і повільно повернувся до дверей, що відчинилися.

– Я просив не втручатися! – прогарчав, насупившись.

Арістей і Міра тупцювали на порозі й дивилися з відвертим несхваленням. За їхніми спинами виднівся чоловік у формі інспектора космопорту, і вираз його спітнілої квадратної фізіономії обіцяв бюрократичну тяганину найвищого рівня. Незнайомець ніби народився з ворожістю до власників кораблів. Чи він мав щось конкретно проти «Каселони»?

– Що вам, інспекторе? – Сем щосили намагався не показувати роздратування.

– Ви подали заяву на відліт. – Скрипучий голос чиновника на диво пасував його вигладженій формі й блискучим туфлям. – Перевірка екіпажу.

– Я не…

Сем осікся. Неспішно перевів погляд на Нікала, вже шкодуючи, що не прибив торговця з першого удару.

– Ти?.. – запитав із погрозою.

– Я. – Очі товстуна хитро блиснули, але він миттю напустив на себе хворобливий вигляд. – Хотів як краще… Не думав, що ти з тих моральних потвор, які протезованих за людей не вважають. Вибачте за турботу, інспекторе. Самі бачите, що він за тип.