Читати книгу - "Скасуйте рух часу, Enni an"

У коридорі лікарні панувала напружена тиша. Мама Каті, Тіма, Рома і Крістіна сиділи поруч, кожен занурений у свої думки. Тривога тяжіла над ними, наче важка ковдра, під якою неможливо вдихнути на повні груди.

Мати вкотре перевіряла телефон, натрапивши на старий номер, який колись був добре знайомим, — номер батька Каті та Тіми.

Не довго думаючи, вона все ж вирішила набрати, адже голос всередині твердо говорив, що він повинен знати.

Тим часом батько був у відрядженні за кордоном.

— Алло? — почувся сонний голос.

— Це я, Лена, — її голос тремтів. — Катя… Вона в лікарні. Все дуже погано. Лікарі кажуть, що залишилося зовсім мало…

Пауза на іншому кінці була такою довгою, що їй здалося, ніби зв’язок обірвався.

— Де ви? — нарешті запитав він різко, напружено.

— Я скину адресу, — відповіла вона.

— Я виїжджаю, — твердо сказав він і поклав слухавку.

Він майже машинально зібрав речі, схопив маленький рюкзак. Його обличчя залишалося рішучим, але всередині все стискалося.

"Як я міг змарнувати стільки часу? Чому я завжди чекав, що буде шанс усе виправити?" — думки стукали в голові, мов молотком.

Він мчав в аеропорт. В його очах жевріла надія встигнути. Встигнути хоча б на хвилину.

Десь за тисячі кілометрів від нього в міській лікарні №16 час тягнувся нескінченно. Ніхто не говорив. Рома, прихилившись до стіни біля палати, не зводив погляду з дверей.

— Ти давно їв? — тихо запитав Тіма, намагаючись хоч якось відволікти друга.

Рома ледь похитав головою:

— Це не важливо.

Крістіна тихо молилася, тримаючи в руках Біблію. Вона щось шепотіла, але слова розчинялися в глухій пустоті лікарняного коридору.

Мама Каті, стоячи біля вікна, дивилася в темне нічне небо, намагаючись знайти в ньому хоч трохи надії.

— Він встигне? — майже пошепки запитала вона.

— Встигне, — твердо сказав Рома, ніби намагаючись переконати не тільки її, а й себе.

Літак, на борту якого знаходився батько Каті, піднімався в нічне небо. Все йшло за планом, пасажири спокійно сиділи на своїх місцях.

Сергій міцно стискав у руках маленьку коробочку, всередині якої був подарунок для доньки — кулон у вигляді ромашки, її улюбленої квітки. Батько сподівався вручити його, поки вона ще жива.

Але доля вирішила інакше.

Раптовий поштовх пронісся по салону. Світло почало миготіти, супроводжуючись панічними криками. Пілот намагався вирівняти літак, але все було марно. Через кілька хвилин екран на панелі управління показав втрату зв’язку, а потім...

...величезний металевий гігант зник у темній безодні, розбившись об землю. Тиша огорнула місце трагедії.

Мама Каті, Рома, Тіма і Крістіна провели ніч без сну. Щогодини вони заглядали в палату, перевіряючи показники. Мати майже не розмовляла, а Рома… Він усе частіше йшов у порожні коридори, щоб просто побути наодинці.

Його серце розривалося від болю і страху.

Тіма спробував заговорити з ним:

— Рома, тримайся. Ми повинні бути сильними заради неї.

— Я не знаю, як… — прошепотів він.

Крістіна підійшла і поклала руку йому на плече.

— Вона б хотіла, щоб ти був поруч. Ти їй потрібен.

Десь на іншому кінці міста телефони журналістів почали розриватися від термінових повідомлень про авіакатастрофу. Списки пасажирів ще не оприлюднили, але новина вже ширилася…