Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

-То з ким же ти зібрався одружуватися?- питаю я.

В цей час автобус різко гальмує і менкидаю в обійми до Андрія.

-Ти в порядку?- питає дивлячись на мене.

-Так. Все добре.- кажу я звільняючись від обіймів.

В цей час лунає наша зупинка і ми йдемо на вихід.

-Впустиш чаю попити блудного родича?- питає хитро.

-Вже пізно. Прийму душ і буду спати.- кажу я чомусь схвильовано.

-Отак значить ви мене чекали.- каже ніби ображено.

-Добре. Заходь. Нещастя на мою голову.- кажу я і заходжу в під’їзд.

Заходимо в квартиру, вмикаю світло та роздягаюся.

-Проходь на кухню. Зараз вмиюся, переодягнуся і прийду.- кажу я.

Перевдягаюся, вмиваюся і йду на кухню, де вже чути запах фруктового чаю.

-Я тут трохи похазяйнував.- каже Андрій кладучи на стіл печиво.

-Почувайся як вдома, але не забувай, що ти в гостях.- кажу я.

Він дивно на мене дивиться. П’ємо чай  і мовчимо.

-Як ви тут були без мене?- питає.

-Були. Матір твоя щодня плакала і чекала, доки тебе звільнять.- кажу я.

-А ти?- питає нахиляючись ближче.

-А я як і всі. Чекала мабуть. Хоча як бачиш за роботою час минає швидко.- кажу я.

-А для мене від тягнувся безкінечно. Єдине, що не давало зійти з розуму – це думки про тебе.- каже несподівано.

Я мовчу, тож він продовжує.

-Згадував кожен день, який ми провели разом. Від першої зустрічі і до дня, коли я поїхав. - каже своє зізнання, і дивиться пильно в очі.

- Я гадаю, що мені вже пора відпочивати, дуже втомилася.- кажу я позіхаючи та встаю зі стільця, але мене перехоплює  рука Андрія.

-Яно. Будь ласка. Посидь зі мною ще трохи.- каже благальним поглядом.

Від його погляду й тихого голосу йдуть  мурахи по тілу. Тому сідаю знову на стілець. Андрій не відпускає руку, а бере мої руки в свої.

-Яно, мені дуже жаль, що ми розійшлися, через думки та погляди, що нав’язав мені батько я зруйнував своє щастя.  Коли я був в полоні, то переглянув все своє життя і зрозумів, що лише з тобою я відчував те, що не відчував ні з ким. Я відував спокій. Яно, ти мій спокій, моя тиха гавань, до якої хочеться повертатися. Я дуже сильно тебе кохаю і хочу бути з тобою. Яно, ти даси мені ще один шанс?- питає підходячи більше, не відпускаючи моїх рук та незводячи пильного  люблячого, ніжного погляду.

Гублюся в своїх відчуттях і почуттях. Мені дуже приємні та важливі ці слова, але все ж якісь сумніви блукають в голові.

-Яно. Якщо ти скажеш піти, то я зараз піду.- каже він, а я мовчу.

 Він піднімається, щоб піти.

-Я зрозумів.- каже зробивши свої висновки.

-Стій. Зачекай. Я згодна дати тобі ще один шанс.- кажу я тремтячим голосом.

Він повертається швидко та міцно обнімає та кружляє по кімнаті. Я сміюся. А потім він зупиняється ставить мене на підлогу, поправляє рукою волосся і ніжно цілує в губи. Потім поцілунок перетворюється з ніжного в пристрасний і я не помічаю, як опиняюся з ним в ліжку. В цей момент для нас все тільки починається.

****

Нещодавно  Аліна народила хлопчика, майбутнього козака. Ми з Андрієм зустрічаємо її сьогодні з пологового, бо її коханий трохи не встигає вчасно добратися з передової.

-Який гарненький.- кажу  я дивлячись на малюка.

-Давай наступного разу я тебе забирати з пологового буду.- каже Андрій , заходячи до палати.

Я мовчки посміхаюся. Мені приємні його слова. Та я не впевнена чи готова я зараз стати мамою.

-Це справа не довга.  А щастя – море. Особливо коли береш свою дитину на руки і бачиш себе в його очах.- каже Аліна витираючи сльози щастя.

-Ну, що поїхали.- каже Андрій, забираючи сумки.

Ми сідаємо в авто і відвозимо маму з дитиною додому. Там на неї чекають її помічниці – мама Данила – Віталіна Ігорівна  та її мама  Олександра Валерівна.

-Залишаємо тебе в надійних руках.- кажу я і ми залишаємо їх і їдемо додому.

Приїхавши додому я йду в душ, а вийшовши з  нього бачу пелюстки троянд та свічки.

-Андрію.- кажу я і мене обнімають ніжні руки.

Коханий повертає мене до себе та стає на одне коліно.

-Яно, я дуже хочу провести з тобою життя. Я тебе дуже люблю і обіцяю більше ніколи тебе не ображати. А ще обіцяю завжди обговорювати з собою всі сумніви та проблеми. Кохана, ти вийдеш за мене?- питає він.

-Так. Я теж дуже хочу бути з тобою.- кажу я та цілую його в губи.

****

Мій чоловік влаштувався працювати в реабілітаційний центр для військових. Я продовжую лікувати людей. Працюємо  та наближаємо перемогу. Наші батьки  теж стали ніби молоді, адже турбуються про Матвія.  А ще здається, що в нашій з Андрієм родині скоро буде поповнення. Тож життя продовжується, незважаючи на війну…