Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

З тимчасовим союзом, що мав допомогти їм вижити, здавалося, вони вже розуміли: ворог насправді не один. Він був частиною більшої системи, і вони лише малий елемент у її колесі.

Кроки їхнього походу до Романа були повні напруги. Вони продовжували переміщатися через затуманені коридори, де кожен звук, кожен дзвінок і навіть дрібні пориви повітря могли стати фатальними.

Роман вже не був тим, ким був раніше. Його жорстокий погляд пом'якшав, але тільки тому, що він усвідомлював, що по ту сторону залишалася людина, яка була готова діяти. Це вже не була лише боротьба за флешку. Це був бій за їхнє життя і свободу.

— Що ще ти хочеш від нас, Романе? — запитала вона, оглядаючи навколо, намагаючись розуміти, в чому він насправді був зацікавлений.

— Я хоч і не люблю таких, як ти, — відповів він, обираючи свої слова, — але ти маєш неймовірну сміливість. Це й треба визнати.

— Так. І саме тому я пропоную твоєму світу шанс. Вийдемо з цього разом, і я обіцяю тобі більше, ніж просто спасіння.

Він тихо сміявся.

— Вірити тобі? Не думаю. Вже замало часу для цього.

І в ту мить, як вони виходили на основну залу, вона побачила... знайоме обличчя. Несподівано і страшно знайоме.

— Ти? — прошептала вона, намагаючись впізнати його серед темряви.

Знайомий погляд, тонка усмішка... це був чоловік, який вона вважала загиблим. Той, хто колись був частиною їхнього кола, тепер стояв серед ворогів.

Він підняв руку.

— Я не той, ким ти мене пам’ятаєш.

Але в його очах вона побачила все — зраду, болючі рішення, які він зробив, і тепер вони стояли один проти одного, але цього разу вже в іншій грі.