Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

- Я... я не знаю, доню. Все дуже складно. Поговоримо, коли ти приїдеш. Вдома...

- До ранку? Мамо, я не витримаю цієї невідомості! Ти кажеш "поговоримо вдома", а в мене серце зараз вистрибне з грудей! Що ще сталося?!
Важка пауза, і голос матері знову затремтів:

- Данелія... Павло... він добився свого. Він посадив твого батька до в'язниці. За ті борги...
- Що? Як це?! – вихопилося у Данелії. – Це все через мене... я винна... Він містить за Влада.
- Ні, мила, ні... Не кажи так...

- Я буду завтра, мамо. Не хвилюйся. Я вже вирішила.
Данелія різко відключила виклик і вийшла на терасу вілли. Нічне небо над Лос-Анджелесом здалося їй раптом чужим і далеким, ніби вона дивилася на нього з іншої планети. Легкий вітер холодив обличчя, але не приносив полегшення. Цілу ніч Данелія пролежала в ліжку з відкритими очима, дивлячись у темряву. Сон так і не прийшов.
Лише в літаку, виснажена емоційною бурею, вона змогла провалитися в неспокійний сон, який тривав увесь політ.
Дядькові Рамену Данелія так і не відкрила всієї правди. Вона лише сказала, що батько потрапив у біду і їй терміново потрібно повернутися додому.
Знову опинившись у знайомих стінах, Данелія відчула, як тиша в домі стала ще густішою, важкою, мов саван. Колишня краса їхнього маєтку зблякла, потьмяніла, ніби її вкрила сіра пелена жалоби.
Подвір'я зустріло її занедбаністю. Біля воріт не було звичної охорони, а їхній пес, колись доглянутий та веселий, тепер скидався на брудного, облізлого бродягу, що самотньо нишпорив між клумбами.
У домі панувала гнітюча порожнеча. Вся прислуга зникла, навіть вірний Віктор їх покинув.
На кухні, біля  столу, самотньо стояла Алена. Її постать виглядала згорбленою від втоми, а обличчя – змарнілим і виснаженим турботами. Вона машинально нарізала овочі, її рухи були позбавлені колишньої легкості та грації. Данелія безшумно ступила на поріг кухні, її серце стиснулося від болючого усвідомлення власної егоїстичності. Гнів на саму себе за те, що піддалася слабкості та втекла, залишивши найрідніших сам на сам із проблемами, обпік її зсередини.
Чому вона раніше не помічала сріблястих ниток, що пробивалися крізь потемніле волосся матері біля скронь? І тих дрібних зморшок, що густою сіточкою облямували її втомлені очі? Горе та безсонні ночі безжально залишили свій слід на обличчі найдорожчої людини.
Алена обернулася на ледь чутний звук і підняла заплакані очі на доньку. Її обличчя скривилося від болю, і вона кинулася до Данелії, міцно обіймаючи її тремтячими руками. У цих обіймах було стільки невисловленого болю, розпачу та водночас – безмежної любові.
У великому, колись гамірному маєтку панувала мертва тиша. Крім згорьованої матері, тут не залишилося нікого.
Алена сама готувала нехитру їжу для хворої бабусі, намагаючись підтримати її слабке тіло. Тепер потрібно було їхати до лікарні, щоб провідати найріднішу людину. Данелія відчула, як і її власні очі наповнюються сльозами. Вона швидко відвернулася, не бажаючи показувати свою слабкість, і машинально витерла обличчя рукавом светра.
Мама попросила Данелію залишитися вдома, відпочити після довгої дороги. Вона сама вирішила поїхати до лікарні, не бажаючи обтяжувати доньку цим важким візитом одразу після повернення.
Данелія безсило опустилася на м'який диван у вітальні. Крізь втому її свідомість почала розпливатися, огортаючи дрімотою. Але раптовий, тривожний гавкіт пса, що долинав з двору, миттєво розбудив її. Здригнувшись, вона підхопилася на ноги і підійшла до вікна, машинально подумавши, що мама, можливо, повернулася, забувши щось важливе.

СПОДІВАЮСЯ ВАМ ПОДОБАЄТЬСЯ ОНОВЛЕНИЙ ТЕКС.