Читати книгу - "Коли поруч Марічка, Тіна Волф"

— Дуже дякую, Марку, — чемно відповіла Марічка, ледь стримуючи посмішку. — Обов’язково поставлю його на підвіконня, якраз поряд із іншим кактусом, який, здається, теж не дуже добре розуміє значення словосполучення «особисті межі».

Одне було абсолютно ясно: у Марка був чіткий, ретельно розроблений план із завоювання серця Марічки. Але, на щастя для Артема (і, можливо, для самого Марка, хоча він про це ще не знав), у Марічки був не просто характер — у неї був залізний, іноді навіть трохи іронічний внутрішній стрижень. І хоч вона завжди ввічливо посміхалася у відповідь на його нескінченні компліменти, але коли в кімнаті з’являвся трохи незграбний, вічно червоніючий Артем, її погляд завжди, абсолютно непомітно для інших, але дуже помітно для самого Артема, затримувався саме на ньому. Хоч би як безглуздо він іноді себе поводив, хоч би як кумедно плутав бахіли та слова, його щирий, трохи розгублений, але завжди сповнений ніжності погляд говорив про почуття, які неможливо було підробити. І дивився він на неї так, як не зміг би жоден ідеально зачесаний Марк у цьому світі.