Читати книгу - "Улісс"

від хлібини скибку й намастив маслом. Зішкрябав горіле й кинув кішці. Потому наколов шмат виделкою, поклав у рот і заходився по-знавецькому жувати смаковите м’яке м’ясо. Підсмажене якраз до міри. Ковтнути чаю. Далі він нарізав квадратовими кавалочками хліб, умочив один у підливу і вкинув у рот. Що там писалося про молодого студента й пікнік? Він розіслав біля себе листа і поволі читав його, жуючи, вмокнувши ще один кавалок у підливу і підносячи його до рота.

Любенький татусику,

Дуже вдячна тобі за чудовий подарунок на мій день народження. Він мені страшенно до лиця. Всі кажуть, що в новому капелюшку я справжня красуня. Я одержала від мами чудову коробку цукерок і пишу. Вони чудові. Зараз я потроху опановую фотосправу. Містер Коглін мене зняв, і місіс надішле, коли проявимо. Вчора ми зробили добрий бізнес. Погожий день, і ми геть поморилися. У понеділок ми збираємося на озеро Оуел з декількома друзями на пікнік. Передай привіт мамі, а тебе міцно цілую й дякую. Я чую, як унизу грають на піаніно. У суботу в Гревіл-Армз має бути концерт. Тут є молодий студент, який приходить часом вечорами, на ймення Беннон, його кузени чи ще якісь родичі значні особи, він співає пісню Бойлана (я замалим не написала Блейзеса Бойлана) про тих дівчат-бережаночок. Передай йому, що миленька Міллі шле йому найкращі побажання. Пора закінчувати. З найглибшою любов’ю.

Твоя любляча донька

Міллі.

P.S. Вибач, що писала недбало, бо поспішаю. Бувай.

М.

П’ятнадцять учора. Дивний збіг, і число п’ятнадцяте. Перший день народження не вдома. Розлука. Пригадую той літній ранок, коли вона народилася, прибіг до місіс Торнтон на Дензіл-стрит і постукав у двері. Добряча стара. Багацько, мабуть, дітей допомогла привести на світ Божий. Вона відразу збагнула, що бідолашний малий Рубі не виживе. Що ж, сер, Бог милостивий. Вона збагнула відразу, якби він жив, йому було б зараз одинадцять років.

Він утупився невидющими очима на постскриптум. Вибач, що писала недбало. Поспішаю. Унизу на піаніно. Вилуплюється з лялечки. Посварився був з нею в «XL» кав’ярні за браслетку. Не хотіла ані тістечко їсти, ані розмовляти, ані дивитися. Зухвале дівчисько. Він повмочав інші шматочки хліба в підливу й заходився їсти кусник за кусником нирку. Дванадцять з половиною шилінгів на тиждень. Не багато. Проте могло їй випасти й гірше. Хористкою в мюзик-холі. Молодий студент. Він ковтнув охололого чаю, щоб запити снідання. Потому прочитав листа знову; двічі.

Дарма; вона вміє себе пильнувати. А якщо ні? Та нічого ж не сталося. Звичайно, могло б і статися. В усякому разі, почекай, доки станеться. Норовисте дівча. Її тоненькі ноги біжать угору сходами. Доля. Стає на порі. Марнославна; дуже.

Він усміхнувся до кухонного вікна стурбовано й ніжно. Колись я застукав її на вулиці — щипала собі щоки, аби вони почервоніли. Трохи анемічна. Пізно відлучили. На «Ерін’с Кінг{138}» того дня навкруг Кіша. Чортова стара посудина страшенно хиталася на хвилях. Анітрохи не злякалася. Її ясно-блакитний шарф майорів на вітрі разом з волоссям.

Чорні коси, стан гнучкий,

Розтривожились думки.

Дівчата-бережаночки. Розірваний конверт. Руки в кишенях штанів, у візника вільний день, гуляє виспівуючи. Друг родини. Розтрівожились, саме так вимовляє він. Освітлений мол, літній вечір, оркестр.

Ой дівчата-квіточки,

Бережаночки!

Міллі теж. Молоді поцілунки; перші. Давно, тепер минулося. Місіс Меріон. Читає зараз, лежачи, перебирає пасма кіс, усміхається, заплітає.

Легенький дрож поплинув уздовж хребта, дедалі дужчаючи. Буває, так. Попередити. Марно: нічого не вдію. Солодкі дівочі вуста. Теж буває. Він відчув, як жаль заповнює його вщерть. Марно тепер рушати. Вуста ціловані, цілуючи ціловані. Повні клейкі жіночі вуста.

Краще їй бути там, де вона є зараз; далі від домівки. Нехай свого діла пильнує. Хотіла собаку, щоб бавити час. Можна було б туди поїхати. Серпнева відпустка, лише два з половиною шилінги туди й назад. Та чекати ще шість тижнів. Може, дістану кореспондентський квиток. Або через Мак’Коя.

Вилизавши шерсть, кішка вернулася до замазаного м’ясом паперу, нюхнула його і подалася до дверей. Вона озирнулася на нього, нявкнула. Хоче вийти. Чекатиме перед дверима, рано чи пізно вони відчиняться. Хай чекає. Неспокійна. Електрика, Відчуває грозу. До того ж умивалася спиною до вогню.

Шлунок був важкий, переповнений: потому кишки почали скорочуватися. Він устав, розстебнувши на штанях ґудзик. Кішка до нього нявкнула.

— Няв! — сказав він їй на