Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Вибачте, але тоді якому ж керівництву Голіков направив свою знамениту доповідь від 20 березня?

На одній сторінці Жуков повідомляє, що були правильні відомості, але дурники Голіков, Кузнєцов, Деканозов їх неправильно витлумачили. А на наступній сторінці він же «з усією відповідальністю» оголошує, що все це - чиста вигадка, не було жодних відомостей.

А протиріччя множаться. Згадаймо скарги Жукова про те, що «Сталін дуже мало цікавився діяльністю Генштабу. Ні мої попередники, ні я не мали нагоди з вичерпною повнотою доповісти Й.В. Сталіну про... можливості нашого потенційного ворога. Й.В. Сталін лише зрідка і стисло вислуховував наркома або начальника Генерального штабу».

І тут же його заява, що Генеральний штаб відомостей про кількість німецьких військ та їх наміри не мав. Вдумаймося, як міг Жуков «з вичерпною повнотою» доповісти Сталіну про «можливості нашого потенційного ворога», якщо сам «з усією відповідальністю» заявляє: не було в нього ніяких відомостей.

Навіщо дорікати Сталіна в небажанні слухати, якщо самому нічого доповідати?

Як бути? Як стикувати думки генія? Сам я не в силах. Залишається звернутися до улюбленого мною центрального органу Міністерства оборони СРСР: «Видання "Спогадів та роздумів" стало великою подією. До цього часу ТАК про війну ніхто не писав» («Красная звезда», 12 січня 1989 року, виділено «Красной звездой»).

Повністю згоден і приєднуюся: до цього часу ТАК про війну ніхто не писав.

Сподіваюсь, і в майбутньому ТАК про війну ніхто писати не буде.

У Лондоні діяла ще одна група радянських військових розвідників, якими керував військовий аташе СРСР у Великобританії генерал-майор І.А. Скляров. За один тільки передвоєнний рік Скляров і підлеглі йому офіцери направили в Центр 1638 аркушів телеграфних повідомлень, більша частина з яких містила відомості про підготовку Німеччини до війни проти СРСР, про нарощування обсягів військового виробництва в Німеччині, про переговори німців з керівниками Фінляндії, Румунії, Італії та Угорщини.

Вина начальника Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенанта Ф.І. Голікова мінімальна. А можливо, взагалі ніякої його провини немає. Принаймні Сталін за ним ніякої провини не числив. Про це можна судити з того, що вже 9 липня 1941 року генерал-лейтенант Голіков від імені радянського уряду вів у Лондоні переговори з урядом Великобританії.

Офіційно Голіков прибув до Лондона в якості голови радянської військової місії. В документах була правильно вказана його посада: заступник начальника Генерального штабу Червоної Армії. Без подальших уточнень.

Це була правда, але не вся.

Про неофіційну частину місії Голікова кожен може здогадатися сам, задавши просте запитання: невже у драматичні дні липня 1941 року Сталіну не було кого послати до Великобританії, крім очільника військової стратегічної розвідки?

Це був критичний час, коли розвідувальні дані були потрібні негайно. До зарізу. Зарубіжні резидентури РУ ГШ потрібною інформацією володіли, проте зв'язок з багатьма з них перервався. Причина: агентурний зв'язок створювався на випадок нищівного наступу Червоної Армії в Європі, для ситуації, коли радянські фронти й армії стрімко йдуть до ворожих столиць. А на випадок «великої вітчизняної» канали зв'язку не готували. Агентурні радіостанції «Північ» забезпечували стійкий зв'язок з радянською територією при раптовому нападі Червоної Армії на Німеччину. Однак все зірвалося. В оборонній війні радянський фронт відкотився, приймальний центр Розвідувального управління Генерального штабу в Мінську був утрачений. Зв'язок обірвався. Терміново розгорнули нові приймальні центри, але не вистачало дальності.

Звинувачувати за це одного Голікова не можна. «Велику вітчизняну», тобто війну на своїй території, в Радянському Союзі не передбачав ніхто. Червона Армія прогрівала мотори для визвольного походу. Єдино можливий варіант війни: «на ворожій землі, малою кров'ю, могутнім ударом».

Розвідка готувалася до тієї війни, до якої їй наказали готуватися, до тієї війни, яку планували в Кремлі і в Генеральному штабі.

Війна пішла не за кремлівськими сценаріями. І переробляти-переінакшувати в країні й армії довелося рішуче все.

І ось Голіков летить до Лондона...

Головна мета: перебудувати мережі агентурного зв'язку. Якщо з радянської території приймати передачі з Берліна, Женеви, Парижа, Відня, Копенгагена неможливо, то треба терміново розгорнути приймальний центр та ретранслятор в радянському посольстві в Лондоні. Мова йшла про раптову і термінову організацію нових каналів зв'язку з найважливішою агентурою по всій Європі. Нікому, крім начальника Розвідувального управління, це завдання довірити не можна було.

Саме тому Голіков виявився у Великобританії.

Він вирішував і інші завдання. З ними він теж впорався.

Політ очільника військової стратегічної розвідки у Великобританію - це нечувана довіра з боку Сталіна. 4 липня 1941 року було заарештовано командувача Західним фронтом генерала армії Павлова. Саме цього дня Сталін призначив Голікова головою радянської військової місії. 6 липня було заарештовано все керівництво Західного фронту, включаючи начальників Військторгу та ветеринарної лабораторії. Цього дня Голіков вилетів з Москви до Архангельська, щоб далі летіти в Лондон.

Після повернення з Лондона Голіков командував арміями і фронтами, знову був начальником військової розвідки, яка до того моменту отримала своє горде ім'я ГРУ. А в березні 1943 року генерал-полковник Голіков був призначений на ключову посаду заступника народного комісара оборони з кадрів. Народним комісаром оборони, як ми пам'ятаємо, був Сталін. Маленков розставляв кадри в масштабі держави, Голіков - в масштабі Червоної Армії.

За що така