Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

нічого не розуміла в юридичних тонкощах, та й багато економічних питань, якими займався Костянтин, були вище її розуміння. Замість того, щоб найняти адвоката, Марія повністю поклалася на бухгалтера чоловіка, який обіцяв вирішити всі питання найкращим чином. Спочатку жінка сама намагалася розібратися у справах чоловіка. Як виявилося, готівкових коштів було зовсім небагато, бо Костянтин вкладав гроші більшою мірою в закупівлю товарів, у розвиток свого підприємства і фінансування ще багатьох речей, не дуже доступних розумінню дружини. Майже повністю зруйнований будинок і розбитий корабель також не обіцяли покращення економічного становища сім’ї. Безліч паперів — кредитні зобов’язання, заставні, рахунки, податки — остаточно заплутали вдову, і вона повністю переклала всі справи на бухгалтера. Час ішов, а грошей не додавалося. Більше того, незабаром бухгалтер оголосив, що у сім’ї не вистачає коштів на відновлення будинку, тому найрозумнішим рішенням буде продаж залишків оселі й землі та купівля дешевшого житла. Так Софія з матір’ю опинилися на протилежному боці Золотого Рогу в районі Пера. Через півроку там їх і знайшов Боскамп Лясопольський.

— Я все знаю про ваше горе. Повернувшись із Варшави, я відразу попрямував у Фанар, але не знайшов вас там.

— Ми змушені були продати колишній будинок. Наш бухгалтер допоміг зробити це з найбільшою вигодою, — заплакала Марія.

— А ви знаєте, хто купив ваш будинок? — здивовано запитав Боскамп.

— Ні, але яке це тепер має значення?

— Дуже велике! — вигукнув поляк. — Новий власник вашого будинку і є ваш колишній бухгалтер. Схоже, цей пройдисвіт здорово обвів вас!

— О ні, не кажіть так. Він був дуже милостивий до нас і прийняв щиросердну участь у нашій долі!

— Цей негідник непогано нажився на вашому горі. Завтра ж подамо на нього до суду. Я цього так не залишу!

Суд не виявив нічого кримінального в діях бухгалтера (всі папери були в належному стані), хоча всі розуміли, що махінації мали місце. Подальше затягування судового процесу обіцяло перетворитися на просте викачування грошей, і Марія з Боскампом вирішили відступити.

Лясопольський став частим гостем у родині. Марія була ще дуже привабливою жінкою, і Кароль відверто залицявся до вдови, приносячи різні подарунки і надаючи їй знаки уваги. Софія спокійно ставилася до такої поведінки Лясопольського. Вона розуміла, що без чоловіка матері важко, до того ж іноземний дипломат був і непоганий собою, і багатий.

На той час Софії виповнилося сімнадцять років, і вона стала справжньою красунею.

— Час нашу дівчину виводити у світ, — якось мовив Боскамп, вручаючи Марії два запрошення на прийом і бал у польській місії.

Цей вечір виявився доленосним для юної грекині. Скромна проста дівчина відразу зуміла завоювати симпатії гостей. На балу зібралися дипломати майже з усіх європейських країн, від Франції до Росії. Знання французької, грецької та турецької мов, природна кмітливість і такт привернули до Софії увагу не тільки чоловіків, а й їхніх дружин. І після балу дружини дипломатів і міністрів, перебиваючи одна одну, запрошували її на посиденьки у свої салони, на бали та карнавали.

Господині салонів підбирали гостей з особливою ретельністю. Сюди потрапляли і світська знать, і поети, і філософи, і музиканти. Тут обговорювали нові досягнення людей творчих професій, порушували політичні питання і філософські теми, грали музику, читали вірші і просто приємно проводили час.

Софія як губка вбирала досі не відоме їй життя вишуканого товариства. Світські бесіди з їх прихованими уколами і каверзами, новини із життя столиць та царини моди, свіжі плітки і просто жіноче щебетання — все це приваблювало до салонів безліч гостей, незалежно від їхнього положення у суспільстві і вмісту їхніх гаманців.

Грекині дуже сподобалася фраза, кимось кинута, що салон — це термометр суспільства.

Незабаром після прийому в польській місії дівчина запропонувала матері запросити Боскампа за місто на грецькі гуляння в день Святої Трійці. Граф Кароль замовив яхту для себе і друзів, адже святкування планувалося на мальовничому острові Халкі.

Свято тривало три дні. Крім греків, на острів приїхало безліч турків, і хоча Трійця — християнське свято, це їх абсолютно не бентежило. Всі знали, що розваги в ці дні на кшталт карнавалу: переодягання, музика, танці, вино рікою, різноманітні страви з м’яса і риби надовго запам’ятовувалися і дітям, і молоді, і людям похилого віку. Лясопольському особливо сподобався танець, в якому брала участь і Софія. Молоді люди ставали в одну лінію, бралися за руки і, ритмічно прискорюючись, підстрибуючи і перебираючи ногами, доводили себе до збудження. А глибоко за північ найсміливіші бралися за еротичні танці.

Минуло кілька місяців. Якось слуга і писар Лясопольського, що симпатизував Софії, зайшли до неї. Останній, тримаючи в руках списаний аркуш паперу, таємничо промовив:

— Пан граф диктував мені листа до Варшави, і там є кілька слів про тебе. Якщо хочеш, я тобі їх зачитаю.

— Сподіваюся, там немає нічого поганого?

— Навпаки, особисто мені сподобалося. Слухай.

«Голова, яка нагадує голову знаменитої Фріни, її землячки, гідна різця Праксителя, прикрашена найчарівнішими очима світу й устами, в яких блищать дві низки красивих зубчиків; лінія підборіддя гідна захоплення, волосся — немов у Дафни, чоло і вуха архіпропорційні. Її голівка спочиває на шиї, яка, на жаль, не така досконала. Руки — як у античних статуй з її країни…

Її характеризують влучність мислення, тямущість і витонченість значно вище звичайного рівня. Софія міркує з природною логікою, тому її цілком можна було б вважати ученицею Аристотеля, оскільки у своїх софізмах вона досягла значної досконалості і може загнати будь-якого співрозмовника в глухий кут. Її проникливість і увага відображаються у виразі обличчя, у жестах, словах і думках. Пам’ять у неї просто чудова, ідей і хитрощів — більше всяких меж стоїцизму, її максима — радіти сьогодні, девіз — насолоджуватися втіхами, які маєш. Вільна від примх, гримас і солоденького кокетства, вона ніколи не буває сумною. Вигадує, прикрашає і розповідає свої історійки з такою імітацією правди і наївності, що навіть наймудріший дав би себе обдурити, якщо б його не попередили. Ніколи не дивується примхам долі, не виявляє надмірної радості чи суму, звичні для простого люду