BooksUkraine.com » Сучасна проза » По тих, хто вижив, стрілятимемо знову, Клаудіо Лаґомарсіні 📚 - Українською

Читати книгу - "По тих, хто вижив, стрілятимемо знову, Клаудіо Лаґомарсіні"

111
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "По тих, хто вижив, стрілятимемо знову" автора Клаудіо Лаґомарсіні. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 48
Перейти на сторінку:
заважає поширити перевірку на інші вирази, синтагми, підрядні речення, цілі абзаци. Для певності проглядаємо разом увесь переклад (мій) у доволі повільному темпі, щоб вона змогла записати і «звірити» з власним.

Нарешті, перш ніж розпрощатися, вона повідомляє, що збирається у гори днів на десять, а тому вирішила підігнати роботу над домашніми завданнями, щоб сповна насолодитися канікулами.

— Повернешся до твого дня народження? — запитую я з надмірним зацікавленням, яке хотів би приховати.

Виправдовуюся:

— Я добре пам’ятаю дату, бо вона якраз за місяць від мого.

Сара підтверджує, що я правильно пам’ятаю. Але не запрошує мене на святкування, за умови, що вона таки збирається його влаштовувати.

— І що тобі подарують? — запитую. Звісно, запитання дурне, але нічого кращого мені не спадає на думку, а я всіляко намагаюся продовжити розмову хоча б на кілька секунд, наслухатися її голосу, дозволити йому ще мить лунати в моїх вухах, перш ніж повернеться тиша.

Вона починає з майже фіскальною точністю наводити мені перелік очікуваних подарунків: від батьків, від бабусь із дідусями, від тіток і дядьків, від сестри. Я все чекав, коли вона додасть до переліку жениха (вистачило б чоловічого імені без пояснень: Лука, Джакомо, Роберто), але не почув.

— І потім, — додає на завершення із носовим хихотінням, — коли повернуся, сподіваюся знайти гарний букет із червоних троянд від невідомого залицяльника.

Я мовчу, бо не розумію, чи це сподівання має загальний характер, чи це натяк на мою поведінку закоханого, але недостатньо сміливого, — пастка, щоб вивести мене на чисту воду.

Мені нічого кращого не спадає на думку, як бовкнути:

— Звісно, он скільки їх навколо тебе в’ється! Хоча б одна квіточка, побачиш, а перепаде.

— Та хто там в’ється, кому я потрібна? — промовляє вона. — Нікому до мене немає діла.

І сміється отим своїм хитрим смішком, що означає якраз протилежне.

**

Ми сиділи у ванній під вікном, коли хекання Звіра, що зітхає, нарешті припинилося. На парковку в’їхала автівка і різко загальмувала, розкидавши навсібіч гальку. Ми почули, як гепнули дверцята машини, потім другі.

Мама визирнула через жалюзі.

— Охорона, «Преторіанці», — сказала.

Я й собі визирнув і побачив приземкуватого огрядного чоловіка, який світив ліхтарем на хвіртку бабциного будинку. Другий, іще товщий, обійшов навколо домівки Дятла, зайшов зліва, з боку городу, і вийшов праворуч, підсвічуючи собі шлях ліхтариком. Обидва всілися в автівку і рвонули з місця.

— Так йому й треба, — прокоментував Вейн наступного ранку, коли мама розповіла йому про побачене. — Сам потрапив до власної пастки. Шкода тільки, що й твою матір за собою потягнув.

— Послухай, вона — не мала дитина. Ти її попереджав. Але вона й чути не хоче, слухає лише його одного. Тепер нехай сама розгрібає. Вони й досі переконані, що в усьому винна Каті, бідолашна дівчина. Я зустріла її кілька днів тому в супермаркеті, вона зовсім занепала духом. Каже, нікуди не беруть на роботу.

— Хто така Каті?

— Доглядальниця... Дійниця.

— Он як, нікуди не беруть? Лайна шматок!

— І знаєш, що вона мені сказала? Коли вона ще працювала там, то він або моя мати завжди про мене пліткували: куди це вона вирядилася? Або: хіба ж можна о цій годині повертатися додому, коли на тебе двоє дітей чекають?

— Та плюнь, що тобі до того?

— Звісно, нічого. То я так, просто. Та якби я сподівалася на материну підтримку після розлучення, довелося б нам із дітьми жити на вулиці.

— Годі тобі...

— Авжеж, годі. Просто подумалося. А знаєш, що ще мені сказала Каті?

— Забудь і не думай, воно тобі треба?! Аби тільки нервуватися!

— Так, звісно. Воно мені не треба. До речі, Каті каже, що вони й про тебе пліткували. Називали тебе... як там? Чоловік-Усезнайко, здається. А все через город, тому що ти розказуєш, як і що робити, і так поводишся, ніби, крім тебе, ніхто не здогадається, коли поспіли помідори.

— Он як! То це вони таке кажуть?! Лайно собаче!..

— Авжеж. Але це я тобі просто так сказала. Не бери в голову.

— Звісно, що не братиму. Але тим часом заберу свій бак, як уже давно хотів зробити. Потім зберемо нашу час­тину помідорів і — до побачення, гуси! Наступного разу нехай його внучок сапою махає. Дідусю, дідусю, а банани де посадимо?

Мама регоче аж до сліз. Знай, повторює за Вейном дурнуватим голоском: «Дідусю, дідусю-у-у».

Але він уже думає про щось інше, насупився, поглядає у вікно.

— Хай там як, але наступними будемо ми, знаєш.

— Наступними в чому?

— Наступними, кого обікрадуть. Вони вже все намітили, треба пильнувати.

[вирвано кілька сторінок]

Нещодавно я дивився документальний фільм про Стародавню Індію. І там ішлося про Веди. На відміну від Біб­лії та Корану, ці святі писання протягом багатьох століть передавалися від людини до людини на санскриті тільки в усній формі. Як і з іншими святими письменами, постало питання можливості внесення певних змін у їхній зміст. Священнослужителі побоювалися, що з часом туди могли закрастися якісь помилки, виникнути пропуски або заміни слів чи виразів. А тому виробили чіткі системи для зберігання святих письмен у їх первинній формі, навіть під час усної передачі. Один із принципів таких систем полягав у особливому ланцюжковому повторенні слів за встановленою схемою, наприклад 1-2, 2-3, 3-4 і так далі. Щоб було зрозуміліше, виходило щось на зразок: Отче-Наш, Наш-що. Що-єси. Єси-на. На-небесах. Небесах-нехай. Нехай-святиться. Святиться-ім’я. Ім’я-твоє. І так далі. Тексти запам’ятовувалися і повторювалися у такій формі. Існували ще дві системи заучування і повторювання, що вивчалися паралельно зі згаданою вище. Якщо випадково (але таке траплялося дуже рідко!) у таких вивчених послідовностях виникала помилка, то порівняння з двома іншими давало змогу відшукати її і виправити.

П’ять днів тому я зайшов до крамниці з доставки квітів «Інтерфлора», замовив букет з вісімнадцяти червоних троянд, приклав до нього листа і заплатив дев’яносто п’ять євро, тобто сто вісімдесят чотири тисячі колишніх лір. А потім став чекати.

Минув Сарин день народження, минуло ще два дні. Три. Тим часом я все думав про свого листа. Без сумніву, він був задовгий. Багато речей можна було пропустити. У мене вийшло занадто сухо й логічно. Урешті, замість освідчення у коханні я написав есей, у якому пояснював, чому кохаю її і з яких причин вона мала кохати саме мене. І підписав: «НЕВІДОМИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК». Звісно, вона відразу здогадається, від кого, адже

1 ... 23 24 25 ... 48
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По тих, хто вижив, стрілятимемо знову, Клаудіо Лаґомарсіні», після закриття браузера.

Подібні книжки до «По тих, хто вижив, стрілятимемо знову, Клаудіо Лаґомарсіні» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "По тих, хто вижив, стрілятимемо знову, Клаудіо Лаґомарсіні"