Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Самотні промені ранкового сонця грайливими зайчиками стрибали по маленькому ательє, з одного ескізу на інший. Саша, прикриваючи малюнки долонею, продовжувала виводити олівцем лінії й мимоволі посміхалася, раз у раз ловлячи флешбеки останніх днів. Незважаючи на осінню негоду, ранок видався прекрасним. Дивовижним, чудовим, неповторним. Або дівчині так здавалося, бо Борис не переставав її приємно дивувати. Він знову приготував їй смачний сніданок. Знову підвіз на роботу, побажавши гарного дня, і поїхав у своїх справах. Дивно, але такі примітивні жести потроху розтопили крижане серце рудої бестії, і та злегка розслабилася. Невгамовний голос у голові, який постійно твердив, що це не назавжди, Олександра намагалася ігнорувати. Нехай і так. Вона подумає про це завтра, а сьогодні... сьогодні вона хоче бути щасливою і насолоджуватися несподівано величезною порцією турботи від коханого чоловіка.

— Олександро Петрівно, чи невже ви закохалися? — із солодкої безодні спогадів її вирвав уїдливий голос бухгалтера. — Давно я не бачив, як ти так щиро оголюєш зуби, — пояснив Влад на запитально підняту брову начальниці.

— Просто гарний настрій, — злегка зніяковівши, пролепетала Саша. Розгублено озирнулася на швачок, сподіваючись, що ті не почули репліку хлопця. Ще не вистачало, щоб працівники розпустили про її роман плітки. Це вже точно зайве. — Ти щось хотів? Чи так, язиком почухати? — дівчина швидко перевела тему. — Тому що я трохи зайнята на відміну від деяких.

— О велика трудівниця Олександра, — Влад зобразив подобу поклону, — та вибачте мені ледачого холопа, який відволікає вас від важливої справи, але потрібно перевірити наповненість нашої скарбниці, і я відразу ж піду.

— О господи, який же ти все-таки позер, — Саша, демонстративно закотивши очі, простягнула руку за папкою зі звітами. — Давай подивлюся, що в нас там коїться.

— Зате позери мають успіх у дівчат, — не вгамовувався хлопець.

— У дівчат мають успіх надійні й упевнені чоловіки, яких не лякають перешкоди, — мрійливо почала руда красуня й одразу ж заткнулася, боячись мимоволі видати бухгалтеру опис її коханця.

— А ти змінилася, — не до справи зауважив Влад. — Можу посперечатися на річну зарплату, що ти закохалася. Ніколи тебе не бачив такою...

— Якою? — нервово перебила його Саша. Вона вже триста разів пошкодувала, що повелася на цю розмову.

— Такою... милою? — пояснив Влад із питальною інтонацією, бо й сам не знав, як правильно описати стан начальниці. — Так, мабуть, це найточніше слово.

— Кхм... як я бачу, з фінансами в нас усе чудово, — не бажаючи більше продовжувати цей безглуздий діалог, Олександра з удаваною зацікавленістю втупилася в таблички з цифрами. — Чи тебе щось турбує? Невже знову постачальники підняли ціни?

— Не хвилюйся, — хлопець грайливо клацнув Сашу по носі, наплювавши на всі правила ділового етикету, — це стандартний фінансовий звіт. І не більше.

— І добре, — з полегшенням видихнула дівчина. До початку показу залишилося всього нічого. Проблеми з грошима зараз би знатно загальмували пошиття нової колекції. — Зроби мені кави, будь ласка, — задоволено підморгнувши бухгалтеру, вона відвернулася домалювати складний воріт сукні.

— Не смію перечити, ваша високість, — Влад саркастично перекривив її прохання і величною ходою попрямував до кавового апарата. — Зроблю найкращий американо з молоком.

"Усе-таки він ще той позер", — подумки хмикнула дівчина, повертаючись до своїх малюнків.