Читати книгу - "Серденько Змія, Віолетта Котова"

Олег

 Залишок ночі я провів у суцільному розчаруванні, намагаючись зрозуміти вчинок друга, але на жаль, не знаходив ніяких пояснень. Чим більшу кількість рідини янтарного кольору я заливав у себе, тим сильніше відчував печіння в грудях від зрадницького вчинку якого міг очікувати від кого завгодно, тільки не від Кирила. Пиячив майже до ранку, але так і не знайшов в собі виправдань або пояснень на його рахунок, правильно зробив, що вигнав. Провину відчував тільки перед дівчиною, за те, що дізналася правду не від мене, як потрібно було, а від іншого, уявляв як їй було боляче, неприємно, адже вона насправді вразлива та тендітна натура, яка ховається під образом сталевої та міцної дівчини. Я наче давно її знав, відчував на відстані, жалкував, що одразу не поїхав до Юлі. Тепер залишалося дочекатися ранку, вирішити службові питання й швидко летіти до свого справжнього серденька.

 Продерти очі зранку, після п’янки, коли вдалося поспати всього десь три години, виявилося задачею надскладною. Холодний душ та гаряча міцна кава трохи протверезили, тонізуючи та пробуджуючи резерв сил у внутрішньому тілесному сховищі. Завівши двигун свого другого дихання, швидко добрався до кабінету, через годину мав зустрітися з вищим керівництвом, але руки так і тяглися до телефону. Ні дзвінків, ні повідомлень від неї звісно не було, тому я сам вирішив не гаяти часу та набрати, нехай розмова й буде короткою, але почути її голос, то було своєрідно, наче зробити ковток свіжого повітря після тривалої задухи.

 На мій превеликий жаль Юля або вимкнула телефон, або заблокувала мій номер, зв’язку з нею не було. Винити за цей вчинок дівчинку не став, опинившись на її місці зробив би точнісінько так, тим паче не знав, що ще Кирило міг наговорити їй, окрім того, що вже озвучив. Його версія подій здавалась мені справжньою маячнею, до якої я сам ніколи б не додумався. Чому він був так ворожо налаштований проти Юлі, ще треба було розібратися. Поки взяв себе до рук, вирішив розгребти робочі питання, відзвітувати перед керівництвом, а потім почати розв’язувати питання з Іриною. Було б несправедливо їхати до Юлі,  не поставивши останню крапку в стосунках, які вже й так зійшли нанівець. Все б добре, але не легка погані новини принесла першою… Я ще не збирався їхати додому, забув мобільний в кабінеті, поки вертівся в справах, може й дві години пройшло. Повернувшись на своє робоче місце, одразу побачив пропажу на столі, взявши до рук в очі кинулося сповіщення про декілька пропущених викликів. Не розмірковував хто то міг бути, один натиск і я вже чув гудки вихідного виклику в динаміку.

- Алло! Олег! – задзвенів спантеличений дівочий голос, та не одразу зорієнтувався хто саме з дівчат дзвонив, Люба чи Ліка.

- Я. – відповів спокійно. – З ким говорю?

- Ліка це, Олег! Нарешті ти відповів! – вона була знервована, зазвичай мала іншу манеру розмови.

- Що сталося? – до мене почало доходити, щось негаразд.

- Сталося! – вигукнула вона. – Леся у мене!

- Не зрозумів. Чому в тебе?

 В теорії донька могла бути у Ліки, адже Іра не захотіла жити в будинку Сергія та знайшла для себе окрему квартиру недалеко від нього, яку винаймала. Так вона розповідала. Але наполоханий голос Ліки кричав про щось інше.

- Іра залишила у мене Лесю, та поїхала.

- То що в цьому такого? – дівчата зазвичай так робили, залишаючи дітей одна в одної по черзі.

- Ти не зрозумів… - приречено зітхнула вона. – Іра поїхала, назовсім, з коханцем. Вибач, не можу тобі брехати. – тепер Ліка була в своєму репертуарі та викладала власне обурення прямо. – Вона мені завжди не подобалась, але навіть я такого не очікувала.

- З яким коханцем? Де вона його так швидко знайшла? – я навіть розгубився, різні думки поповзли гіркотою.

- Ой… Олеже, не хочу я у все це втручатися.

- Вже втрутилась. Кажи все, про що тобі відомо! – знову я почав злитися, всім навкруги щось відомо, але тільки не мені!

- Олег.

- Кажи! – вигукнув я наполегливо.

- Гаразд, не треба так кричати. – обурилась Ліка. – Все одно ж дізнаєшся, то нехай від мене. – зітхнула, стала говорити тихіше, почулися кроки, мабуть, вийшла до іншої кімнати. – Не хочу, щоб мала почула. Коханець цей приїхав за нами буквально через пару днів, тоді Іра заявила, що жити буде окремо від нас з Любою. Ми не одразу здогадалися що до чого, але потім Леся, коли приходила в гості, проговорилася, що вони живуть з дядьком Рустамом, багато гуляють та розважаються, що друг мами їй подобається, але вона сумує за татком та хоче додому… - Ліка знову зітхнула. – Ну, а тепер Іра прийшла й заявила, що не може збудувати особисте життя за участі Лесі…

- Лайно! І чим же це їй дитина завадила… - стримувався, але думками йшли тільки погані лайливі слова. Я звісно відчував, що між нами вже нічого немає, почуття вимерли, але ж залишати дитину, щоб поїхати з коханцем!

- Не знаю… Вона попросила, щоб Леся або залишилася у нас, або, щоб ти її забрав.

- І куди ця курва поїхала?

- А хіба ж вона доповідала мені?! Що з дитиною робити? Вона поки ще нічого не зрозуміла, вважає, що її як завжди привели на деякий час до дітей в гості. Настане вечір, що я їй пояснювати буду, ще й Люба з дітьми й досі не повернулися з мандрівки.

- Нічого не пояснюй. Скажи, що скоро приїде тато і забере її додому.