Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

***

Настала саме та субота. День, коли Соня мала йти на прогулянку з Денисом. З самого ранку вона не хотіла висовувати ніс з під ковдри й навіть думала про те, щоб прикинутися хворою та нікуди не піти. Вона вже майже наважилася на те, щоб відправити рятувальне смс з відмовою у зустрічі, коли на порозі кімнати показалася Лара.

— Агов, подруго, ти чого ще у ліжку? Я розумію, що Денис сказав, що заїде о 6-тій вечора, але це не привід день боки відлежувати. потрібно продумати, що одягти, яку зачіску зробити... Вставай вже давай.

— Не хочу, — простогнала Соня і натягнула подушку на голову. — Щось я себе не дуже почуваю. Я, мабуть, перенесу зустріч…

— Ага, ще чого! Давай бери себе у руки й годі боятися. Ти просто відвикла від побачень. Нічого страшного. До хорошого швидко звикаєш. 

— Може все-таки поїдете зі мною? — з надією в голосі запитала Соня, з благанням в очах глянувши на подругу.

 — Ні, і ще раз ні! Ми вже це обговорювали. Ти йдеш на побачення з Денисом сама, а я побуду з Михасиком. Тобі давно пора згадати про те, що ти не тільки мама, а ще й жінка. Красива жінка, зауважу. Тож давай-но збирайся в купку та пішли сукню тобі виберемо. Денис чоловік солідний, ти маєш мати не гірший вигляд.

Соня ще щось незадоволено пробурчала, але з ліжка все ж встала. Лара мала рацію, потрібно вибиратися зі своєї захисної мушлі та виходити у люди. Мабуть, зустріч з Денисом піде їй на користь. 

До самого вечора Соня була, мов на голках. Нервувала жахливо і сама не розуміла чому.

Для побачення вона обрала легку, майже не вагому лляну білосніжну сукню, яка хоч і сягала довжиною до п'ят, проте спокусливо відкривала плечі. Волосся злегка підкрутила і нанесла ніжний макіяж в натуральних тонах. Подивившись перед виходом у дзеркало, Соня залишилася задоволена. Вона мала гарний вигляд і це додавало їй впевненості.

Денис приїхав навіть завчасно, на годиннику було без чверті 6-та, коли його чорний тонований джип зупинився біля будинку Соні. Коли він вийшов, дівчина посміхнулася, адже він також був одягнутий у все біле, як і вона. А в руках чоловік тримав великий оберемок троянд. Теж білосніжних.

— Добрий вечір, Соню, — Денис посміхнувся своєю ідеальною голлівудською посмішкою, і Соня навіть трохи зашарілася. — Маєте приголомшливий вигляд. Це вам, — чоловік протягнув їй квіти.

— Дякую, не варто було…

— Звісно, варто. Гарній жінці завжди доречно дарувати квіти. Ми сьогодні гулятимемо удвох чи з компанією?

— Вдвох, — трохи несміливо відповіла Соня. 

— Чудово. Тоді розважальна програма по сценарію номер один починається. Прошу до моєї карети, леді, — Денис вказав рукою на свою машину.

— А що сценаріїв було декілька? — засміялася Соня.

— Звичайно! Адже Михасику було б нудно з нами сидіти в ресторані, краще було б обрати місця відпочинку де є цікаві активності для дітей. Але оскільки ми будемо сьогодні тільки вдвох, то нас чекає більш романтична програма.

Соня промовчала, але їй було приємно, що Денис подумав про Михасика та переймався тим, щоб усім було комфортно. Це говорить про його мудрість та відповідальність. Від Дениса взагалі віяло такою справжньою чоловічою силою. Здавалося, якщо він захоче, то й гору з місця посуне.

Денис галантно відкрив двері свого джипа і Соня сіла на сидіння коло водія. У машині було стільки місця, що здавалося тут можна було жити.

В цей час Макс стояв на подвір'ї "Вовчої Колиби" і дивився, як дівчина, яка йому небайдужа, сідає в машину до іншого чоловіка. Він аж зубами скрипнув, коли побачив цього. як завжди вилизаного з усіх сторін, Романовського З кві-ітами… Аякже... Кавалер сраний!

Лють з Макса лізла на всі боки, проте він взяв себе у руки. У нього теж буде побачення з Сонею. І воно пройде якнайкраще. Вона швидко зрозуміє, що Максим набагато кращий за того стручка зморщеного. Хлопець презирливо скривився та пішов всередину ресторану. Потрібно терміново себе чимось зайняти, щоб в голову не лізли усілякі дурниці.

Денис слідкував за дорогою, проте і Соні увагу приділяв.

— Софіє, сподіваюся це не буде надто нахабно з моєї сторони, проте ви не проти перейти на “ти”?

— Так, звісно. Я й сама хотіла запропонувати, — закивала головою Соня.

— Ну й добре, — полегшено видихнув Денис. — Отже, Соню, чи була ти колись у справжньому замку?

Дівчина зацікавилася.

— Ніколи не була, а що?

— От сьогодні й побуваєш. Приготуйся до незабутніх вражень.

— А хіба в Петросівцях зберігся замок? — задумливо спитала Соня, — Я пам'ятаю бабуся колись розказувала, що тут був палац якогось польського шляхтича, проте його знищили під час Другої світової війни.

— Все вірно. Проте я викупив землю та повністю відбудував його, керуючися старими фотографіями та записами.

— Та ти що? — захоплено вигукнула Соня. — Це неймовірно! Дивно, що я ще не чула нічого про замок від місцевих.

— Не чула, бо вони ще не знають, — посміхнувся Денис. — Буде сюрприз на Храмове свято*. 

— І як тобі спало це на думку? Збудувати власний замок…Очманіти…

— Ти так сказала…Власний замок…Немов я якийсь самозакоханий багатій що захотів самоствердитися ще й за рахунок величезного палацу, — зі сміхом в голосі відповів Денис. — Насправді це була мрія моєї мами. Вона в мене архітектор і пів життя бідкалася, що такий архітектурний шедевр не вберегли. А коли в мене з'явилася можливість. я вирішив втілити в життя її мрію. Жити постійно там ніхто не буде. Всередині за задумом планується галерея з картинами місцевих майстрів, панорамний ресторан з видом на гори та готель. А територія там сама по собі скарб. Ландшафт вдалося майже повністю відновити, це ідеальне місце для прогулянок. Звісно, додав ще кілька креативних фішок від себе. Вхід буде вільний для всіх. Зараз сама все побачиш.

— Згораю від нетерпіння, — Соні вже дуже хотілося побачити замок.

Дорогою вона насолоджувалася гірськими краєвидами. А ще Соня мимоволі залюбувалася тим, як впевнено Денис веде машину. Він крутив кермо майже одним пальцем, легко та невимушено, неначе з народження водить авто.  Його плавні, проте впевнені рухи, видавали самодостатнього чоловіка, який знає собі ціну, проте не хизується своїми досягненнями. Просто сприймає все, як належне. Наче так кожен може — перетворити звичайне село на курорт та збудувати замок, і нічого тут особливого немає.