Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

День 23

Ранок двадцять третього дня в племені Зодчих, що на Борщагівці в Столиці, розпочався звичайно. Сніданок закінчився. Але кухня та подвір’я ще тримали аромат смажених на вогні яєць, ковбаси, та варених макаронів. Діти, хто в квартирах, хто на свіжому повітрі, а хто в дозорі – пили чай та каву. Сонечко гріло дитячі обличчя, сон все проходив, не поспішаючи прощався з хлопцями та дівчатами.

            Гра продовжується. Дорослі сплять. командири Мілана та Аніта роздавали накази. Хто готувався до тренування в боротьбі, хтось збирався в похід до гіпермаркету. Те саме відбувалось і у Вожатих. Аліна сама контролювала домашню роботу, робила перевірку продуктів. Звичайно, помічників у неї теж вистачало. Хто мив посуд, хто прибирав. Одним словом – плем’я Зодчих жило своїм спокійним та приємним життям.

            Лише Устима, третього командира, та його брата Роню ніде не було видно. Світланка, дівчинка, що вчилась в школі разом з Христиною, стояла на паркані, нудьгувала, та дивилась в сторону сусіднього будинку. В ту сторону вела дорога до невеликого магазину, в який плем’я Зодчих ходили за дрібними речами типу пластикового посуду чи ще чогось такого.

            Світланці було дев’ять років, та її клас був не далеко від класу Аніти та Христини. Вони часто бачились на перервах, та не товаришували. От і зараз так. Світланка більше спілкувалась з хлопцями з Розвідників, хоча сама була Вожатою. Її світле коротке волосся почало поволі відростати, бо батьки постійно її стригли. Весела спідниця, босі ноги та кофта з довгими рукавами. Вона була схожа на модного підлітка, яких часто показували по телевізору. Батьки не дозволяли так вдягатись, та зараз вони сплять, то ж дівчина постійно експериментувала в убранні.

            Через декілька хвилин нудьга на обличчі Світланки змінилась дуже задоволеною посмішкою. Вона вже не крутила головою, а дивилась в одну точку, саме за поворот будинку, зі сторони магазину. З повороту вийшли Устим та його молодший брат. Роня ніс не менше двадцяти банок з собачим кормом. А Устим, скрутившись, тягнув великий пакет з сухим кормом, теж собачим.

            Світланка помахала хлопцям руками, та зіскочила з паркану, в сторону захованого виходу з подвір’я племені. Вдень, колеса з землею відсували в сторону, щоб діти могли легко заходити та виходити. Дозорні пильно слідкували за місцевістю. Тому, як тільки подавався сигнал тривоги, з квартир вибігали чергові відкривачі дверей та пересували колеса, підпираючи вхід на подвір’я.

            От і зараз, вхід був вільним. Світлана відсунула одну дошку, та оскільки вона була худенька як палка, швидко прослизнула назовні. Якраз в той момент хлопці підійшли до сусіднього будинку. Біля першого під’їзду того будинку трійка влаштувала майданчик тренування дворових собак.

            Аліна ще раніше казала їм, що не вважає цю ідею цікавою та корисною. Не зможуть вони привчити ані собаку, ані кота. Тварина, яка живе на вулиці, вона вже не буде так слухатись людину, як домашня. Та трійка була вперта. Тому ватажок махнула на них рукою. Було домовлено, що ніяких собак та котів на території племені не має бути. Звичайно, крім Аліши, бо це була вже й не кішка, а повноцінний воїн та розвідник племені.

            Також, Аліна заборонила кормити вуличних тварин їжею племені. Хочете годувати  – годуйте, але йдіть до магазину та окремо несіть їжу для тваринок. Так Устим, Роня та Світланка і робили. А оскільки сьогодні був вільний день без якихось важливих завдань та подій, трійка вирішила повернутись до своєї справи з прирученням собак.

            Дресирувальники, не зважаючи на песимізм ватажка, мали позитивні результати. Двоє дворняжок постійно приходили до трійки та навіть виконували декілька простих команд. Одного песика вони назвали Шарик, як в усіх фільмах та мультиках. Він був дійсно справжнім Шариком. Одне темно коричневе вухо надірване, напевно колись вліз в бійку з іншими собаками чи котами. Світлі боки були всіяні невеликими шрамами, що призводило до враження доволі бойового життя песика. Та біла морда наче всміхалась. Він був веселим та грайливим.

            Другу собаку Світланка назвала Стеллою. Вона була нижче Шарика, мала чорну морду та чорні вуха. Світлі лапи та живіт переходили знову таки в чорну спину. Інколи було враження, що Стелла любила валятись в багнюці, оскільки лапи та живіт були постійно брудними. Дівчинка декілька раз намагалась помити Стеллу, але та ще не настільки довіряла людині та відскакувала, починала гарчати на дітей.

Роня, ти так багато приніс консерви, - захоплено, співаючи промовила Світланка, - треба десь заховати їх, щоб ніхто не вкрав Ну я теж допомагав, - Устим поклав на землю важкий мішок з кормом, - тут не менше десяти кілограм. Ми вже хотіли по дорозі залишити його. Ой, хлопці, ви такі молодці!, - стрибала дівчинка біля новинок, - В ви часом по дорозі не бачили Стеллу та Шарика? Ні, їх не було видно, - Роня розклав баночки вряд, - але я думаю, що знаю де їх можна знайти.

Роня пояснив, що минулого разу трохи прослідкував за чотирилапими друзями. Вони постійно бігали разом. Напевно це була сім’я, або можливо татко з донькою, чи мама з сином. Кожен з трійки мав свою версію, але яка була справжня – нікого не хвилювало.

За школою, що стояла поряд з будинком племені, була покинута теплиця. В ній були вибиті вікна, але на дверях висів замок. Собаки, дійшовши до того місця, наче оглядались по сторонам, стрибали на невеликий виступ та стрибали всередину. Певно, саме в тій теплиці вони і жили.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍