Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

Устим відсунув мішок з кормом за двері під’їзду, прикрив гілочками. Консерви заховали під балконом сусіднього будинку, зразу в отворі, який вів до підвалу. Туди ніхто не має лізти, отже схованка була не погана. Трійка взяла з собою дві банки та пакет з кормом, що лишився з вчорашнього дня. Не забули про пляшечку з водою. Зараз на дворі ставало все тепліше, а дощ давно не йшов.

Тож, невеличкий загін дресирувальників вирушив у невеличку подорож до теплиці. Оскільки ще зранку Устим попередив Аліну та Мілану про свої справи, питати дозволу не треба було. До того ж, саму теплицю було видно з даху будинку племені Зодчих. Всі троє не раз були в Дозорі та бачили місцевість. Теплиця була під наглядом вартових.

Діти зупинились біля теплиці та озирнулись по сторонам. Світланка почала кликати Стеллу та Шарика. Довго не чекали, з одного з вибитих вікон показалась брудна морда Шарика. Його лай відразу сповістив подругу, яка теж почала метушитись. Згодом обоє вискочили на вулицю. Устим та Світланка погладили песиків, а Роня почав відкривати консерви. Діставши дві пластикові тарілки з пакету, хлопець висипав вміст банок. Собаки почали жадібно їсти.

Трійка була задоволена. Як собаки поїли, Устим почав гратись з Шариком та час від часу проговорював деякі команди. Пес не дуже реагував, оскільки стрибав з місця на місце. А от Стелла побігла за палкою, яку кинула Світланка. Підскочивши до палки, вона взяла її зубами та побігла назад. Дівчинка протягнула руку, але собака не повернула палку, а просто гризла як кістку. Світланка кинула іншу, Стелла миттєво кинула цю та побігла за новою.

Пройшла година, діти трохи втомились, та і собаки вже не так активно грались. Та раптом, Шарик зупинився та глянув в сторону ринку, який був не далеко. Він декілька разів гавкнув та побіг в ту сторону. Через метрів десять зупинився, та подивився на трійку та Стеллу. Ще гавкнув, наче підзиваючи «Пішли зі мною!»  Діти глянули один на одного та піднявши плечі, рушили за Шариком. Просто йти не вийшло, Шарик дуже швидко пересувався. То ж інколи доводилось переходити на біг.

Разом добігли до не працюючого світлофора. Декілька невеликих магазинів оминули, зупинились біля пішохідного переходу. Шарик та Стелла швидко перебігли дорогу та стрибнули в перехід між ринком та пологовим будинком. Світланка зігнулась, оперлась руками об колінка. Роня теж важко дихав. Устин не перебігав дорогу, оскільки був самим старшим серед трійки та не хотів лишати інших самими. Навколо було тихо, дикунів видно не було. Та все ж безпека була на першому місці

Напевно, Шарик та Стелла загрались та забули про нас, - мовив Устим, дивлячись в сторону переходу Я не буду бігти далі, - вимовила Світланка, важко дихаючи, - йдемо додому. Ми не питали командирів щодо ринку, нам тут не можна бути Не хвилюйся, Світланко, - Роня вже випрямився та витер піт з лоба, - Устим теж командир, тому нам не влетить. Скажемо, що ми були у розвідці Теж мені, розвідники знайшлись, - засміявся Устим, - прикриваєтесь мною як хочете.

Всі троє засміялись та вирішили почекати пару хвилин, щоб спокійно повернутись додому. Все ж сподівались, що собаки згадають про людей-друзів та повернуться.

Дійсно, собаки повернулись через декілька хвилин. Але вони вийшли з переходу з опущеними мордами, було враження, що їх хтось тільки, що дуже посварив. За мить, почувся лай інших собак, які вискочили з того ж самого переходу, та зупинились перед Шариком та Стелою. Їх було не менше десяти. Високі та малі, брудні та чисті. Але всі вони були зібрані, в шрамах, бойові.

Собаки озирнулись по сторонам та зупинили морди на дітях. В ту ж мить, всі як по команді загарчали та залаяли. Бойова стійка, морди люто витягнулись. В одного пса навіть слина потекла з відкритої пащі. Діти зразу зрозуміли, що вони опинились в дуже поганій ситуації. Від фортеці далеко, навколо нікого не має. Їх друзі Шарик та Стелла або навмисно привели дітей до ринку, або просто хотіли познайомити їх зі своєю родиною. Але щось пішло не так. Знову згадалась Гра. Не вийде збирати квіточки та гратись з собачками та котиками. Тут відчувалась жахлива небезпека.

Як тільки зграя собак зірвалась з місця та побігла на дітей, Устим та Роня схопили Світланку за руки та чкурнули в сторону, розвертаючись побігли додому. Напевно бігли так, як ніколи не бігали в житті. Але зараз вони думали лише про те, як швидше дістатись до свого паркану, та сховатись від лютої зграї. Собаки точно не сподівались на дружні ігри. Діти розуміли, що як тільки їх доженуть, то в діло підуть гострі зуби та сильні лапи.

Серця дітей калатали, ноги нили від сильного бігу, але зупинятись не хотілось. Ніхто не хотів перевіряти на що здатні ці розлючені собаки. Перше, що треба було зробити – це добігти до теплиці, адже саме це місце буде видно з даху. Залишалось молитись, що сонце світило не сильно, а вітер не здійматиметься в іншу сторону. Устим вирішив, що почне кричати, аби привернути увагу. Якщо до них на зустріч вискочать інші діти, вони разом зможуть відігнати зграю або хоча б палицями захиститись від них.

Устим чортихнувся, оскільки з собою палиць не взяв ніхто. Хоча навіть якби у них було три палиці, вони не змогли б вистояти проти десяти розлючених псів.

Ще трохи, ще декілька метрів. Оминули дитячий майданчик та вискочили до теплиць. Оббігли теплицю зліва та вискочили на відкритий простір.

Караул, - закричав Устим, - Допоможіть! Собаки!, - підключився Роня, - За нами женеться зграя собак!