Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Артур ніколи не спілкувався з Вікторією в минулому, вони разом приймали участь у кількох конкурсах, і пам’ятав він її лише візуально. Вона ж пам’ятала його дуже добре. Тренер часто дорікав їй і її партнеру, що вони не тримають спину, і вислів “тримати спину, як Павленко” лунав настільки часто, що запам’ятався на все життя. Останній виступ Артура і Кароліни вона охарактеризувала, як “шедевр”, і що було дуже шкода, що вони перестали потім виступати. Їхня “прощальна” сальса була вражаючим видовищем. Така пристрасть на паркеті! Ніхто не знав, що той танець буде останнім, їм пророкували велике майбутнє... Ходили чутки, що вони поїхали до Росії разом, після неприємностей з її батьком. І для неї велика несподіванка побачити його тут і дізнатися, що він полишив танці. У нього ж такий талант!

Артур усміхався і казав, що програмування йому більше подобається і до нього він, нібито, також має певні задатки. Паскаль підтвердив. Так, має, він працював з Артуром два роки і порадив його на новий проект Олівера, бо лишився дуже задоволений його роботою. Та і для Олівера він теж вже “дещо” встиг зробити. Розмова перейшла в інше русло. Робота.

Оскільки офіційне працевлаштування в Данії, як правило, лише з 1-го числа, то почати працювати Артур зможе в офісі тільки з середи. 29-30 листопада (понеділок і вівторок відповідно) в Амстердамі буде проходити конференція, і Олівер пропонує Артуру поїхати на цю конференцію разом з частиною працівників фірми. Дорога, проживання і участь у конференції оплачуються, потрібна лише його згода.

Якби Артур приїхав сам — він би без вагань сказав, що згоден, але зараз… Відмовлятись від цієї поїздки не можна. Бував на подібних конференція не один раз, вони надихають і відкривають нові горизонти, крім того, це шанс підтягнути технології і познайомитись з іншими працівниками ближче, у неформальній обстановці, можливо, побачити когось з голландського офісу, але лишити Злату саму, в чужій країні — це божевілля…

Артур вагався. Після сварки їхні стосунки не повернулись до попереднього рівня. Вони були разом, кохалися, обоє намагалися поводитись, як завжди, але лишився неприємний осад… Обоє почувалися винними, і обоє воліли про це мовчати, щоб не зробити ще гірше…

Про перше число Артур чув від Олівера і планував провести цей час з дружиною, а тепер не знав, як їй пояснити те, що плани міняються, і він має лишити її саму. Вона не розуміє розмов, що відбуваються за столом, не знає озвученої щойно інформації, сидить, розглядаючи свою тарілку, зрідка піднімаючи погляд на присутніх.

Несподівано на допомогу прийшла Віка. Вона сказала, що подбає ці два дні про Злату, а потім звернулася до неї, пояснюючи, що буде важлива конференція, і Артур має бути там. Злата кивнула, усміхнулася. Вибору, особливо, у неї й не було.

Всю вечерю Віка зацікавлено розглядала Злату. Було помітно, що дівчина досить юна, що Артур старший неї, і різниця не в пару років. Розпитувала, чим вона займається і що їй подобається, запрошувала в школу танців і пропонувала показати місто, доки Артур буде відсутній. Заразом мала намір дізнатися, як так сталося, що ця мала сіра мишка вийшла заміж за Артура. Відповідь напрошувалася сама по собі: залетіла... Живота ще не помітно, але на малому терміні це цілком можливо приховати. Вони ж одружилися лише кілька місяців тому.

Після вечері Олівер повів Злату і Артура обирати велосипед. Віка пішла за ними і виказала думку, що обов’язково має бути кошик, щоб возити сумку й покупки. Обравши велосипед, повернулись до вітальні, де менший син Олівера, Маттіс, з гітарою розважав гостей жартівливими піснями у своєму виконанні.

Вони хотіли вже їхати, але Паскаль почав просити їх побути ще. Згадав, як якось в Голландії, на дні народження Тобіаса Сейлора (sailor — матрос), Артур співав пісню про п’яного матроса, бо прізвище йому її навіяло, а може об’єм випитого алкоголю. (пісня Drunken sailor — за змістом компанія вирішує, що їм зробити з п’яним матросом, пропонуються різні варіанти: побрити живіт іржавою бритвою, покласти його у довгий човен, посадити до бочки, підкласти його в ліжко до капітанської доньки). Артур відмовився співати її зараз, вона швидка і в нього може не вистачити дихання. Паскаль не вгамувався — добре, тоді давай щось інше.

Одразу ж посипались питання, а що з диханням? А добре грає? А що ще може? Не всі знали про подробиці його життя. Лише Паскаль і Олівер з дружиною. Довелося сказати, що на другий день після весілля його підстрелив якийсь псих, були ускладнення, тому сюди вони їхали машиною, а не летіли літаком. На гітарі грає, колись ходив до музичної школи пару років, далі сам вчився, бо з’явились інші захоплення і потрібно було обирати.

Почуте приголомшило присутніх. Більше їх ніхто не затримував і вони, попрощавшись, пішли на вихід. Віка сказала Златі, що заїде до неї завтра разом з Натаном, і, коли чоловіки поїдуть, вони придумають, чим їм, дівчаткам, розважитися. Після почутого щойно Віка дивилася на Злату трохи інакше. Думала, що, можливо, стріляв її колишній…

Повернувшись на квартиру, Злата нічого не запитувала в Артура, і її мовчання тисло йому груди, як кам'яна брила. Він обіцяв їй провести ці дні разом, вона зрозуміла, що через нові обставини цієї обіцянки Артур не може дотриматися, а залишатися самій було страшно, та ще й з незнайомою людиною. Вікторія її трохи лякала.

Артур не мовчав, він говорив. Розповідав, що Вікторію пам’ятає погано, бо бачив лише кілька разів на конкурсах і все. У нього з нею нічого не було. Що про конференцію не знав і сумнівається, чи варто взагалі на неї їхати, бо лишати Злату саму — неправильно. Що може нікуди не їхати… Але вона мовчала і не відповідала, сидячи перед трюмо і розчісуючи волосся перед сном.

— Злато… — він підійшов і став позаду неї, дивлячись на її відображення в дзеркалі. — Скажи мені хоч щось, будь ласка.

— Давай спати, ранок вечора мудріший, — вона поглянула на нього також через дзеркало. — Я втомилась і не можу зараз про щось думати.