Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Вранці Артур приготував сніданок, вони поснідали, і Злата запропонувала піти прогулятися. На прогулянці вона переконувала Артура, що конференція — дуже важлива для його подальшої роботи в цьому колективі, і він має їхати. Віка обіцяла її розважити, тому з нею все буде добре, не варто хвилюватися. І говорила з усмішкою, і правильні слова, але від цієї розмови сумніви Артура не зникали, а лише посилювалися. Проте Злата сказала, щоб він їхав. Вона не хоче від самого початку створювати йому проблеми на новому місці. Будь-які заперечення про те, що це не так — не сприймала.

В обід Артур поїхав з Натаном, Віка лишилася зі Златою і купою випічки, що та привезла з собою. Чай, розмова. Спочатку гостя розповіла про себе.

Віка була єдиною донькою в родині. Її батько помер, коли вона була ще зовсім мала: відірвався тромб — і батька не стало. Помер на руках у мами. Мама заміж більше не вийшла. Жили вдвох. Танцювала з дитинства. Артура пам’ятає дуже добре, такого не забудеш. Бігали з дівчатами з роздягальні, щоб подивитись їхню з Кароліною розминку. Вони танцювали в старшій групі, тому менші дівчата танули від одного погляду на Артура. Кароліна любила похизуватися ним, розповідаючи, який він хороший партнер і не лише в танцях, а всі дівчата заздрили їй чорною заздрістю, бо окрім всього, як вона казала, він ще й добре вмів битися, і її тато був його тренером. Можливо, це вміння і додавало тієї неповторної брутальності всім його виступам. Потім у Кароліни був інший партнер — зовсім не те. А потім знову був виступ з Артуром. Коли вони приїхали — всі повибігали дивитися, чи справді він приїхав. І була та вражаюча САЛЬСА. Композиція танцю була подана як примирення після сварки. Типу він сердиться, а вона намагається підлеститися. Танець був дуже емоційним. Прямо блискавки з очей… А коли вони в кінці танцювали, як переможці — вийшло навіть ще більш емоційно. Ніби і справді посварилися.

Згадка Кароліни була для Злати неприємною, але вона знала, що вони таки і справді тоді були не у кращих стосунках. Нічого поки що не стала пояснювати.

П’ять років тому у матері Віки діагностували рак шлунку. Лікувались, де могли. Потім зв'язались з клінікою у Німеччині. Прогноз обнадійливий, можна спробувати. Потрібні були гроші. Продали квартиру і поїхали. Прооперували, все було добре, а потім у мами раптово стало погано з серцем, і мами не стало. У Натана в тій самій клініці лікувався брат. Познайомилися під час оформлення Вікою документів.

Вікторія одночасно з матір’ю втратила всю свою сім’ю, і повертатись в Україну не було до кого, і не було куди. Натан не зміг пройти повз заплакану дівчину. Заговорив до неї. Познайомились. Дізналась, що він був вдівцем, його дружина загинула нещодавно в аварії. Вони зблизилися. Згодом одружилися. Від першого шлюбу у Натана був син, Лука, від Віки — донька, Лаура.

Отак ненав’язливо Вікторія підвела Злату до відповіді на питання, яке її цікавило: а коли у вас поповнення?

— Не знаю… І невідомо, чи колись буде…

Неочікувано. Невже одружились не по зальоту?

— Чому так сумно?

— Я ще не закінчила лікування.

— У тебе проблеми зі здоров’ям?

— У мене шрами. Артур хоче їх прибрати.

— Щось я не дуже розумію… — Вікторія насупилась. Вона бачила, що на лівій руці Злати немає двох фаланг, але шрами?

І Злата почала їй розповідати, що познайомилася з Артуром в аеропорту, коли він зустрічав сестру друга з Італії і далі всі події, що відбулись у їхньому житті за цей час.

Вікторія очікувала почути банальну історію, як красунчик-ловелас переспав з малою дівчиною, та завагітніла і його змусили одружитися. Почути те, що розповідала їй Злата, вона була не готова… Вікторія витирала сльози, розмазуючи макіяж, і намагалася ковтнути клубок, що стискав горло, коли вона слухала розповідь своєї нової знайомої. Злата розповідала їй ВСЕ. І про матір, і про бабусю, і про себе… навіть про їхню сварку за пару тижнів до від’їзду.

Вона ні з ким про це не говорила. Жанна була зайнята з’ясуванням стосунків з Артемом і ображалася, що Злата не натисне на Артура, щоб той поговорив з братом. Подруга навіть не знала, що відбувалося в її житті останні дні, вважаючи, що у них все “супер”. Розарія і Марина — з ними вона ніколи не обговорювала особисте життя. Ба, Леся і Гена? Бабусі були певні, що у них вже все гаразд, вважали, що Злата просто придумує собі проблеми, і не особливо дослухались, коли вона намагалася висловити їм свої страхи. Поговорити з Артуром не наважувалася. А більше не було з ким поговорити. Просто поговорити. І невиказані слова виїдали її зсередини. Злата витерла сльози.

— І тепер ми тут… Щонайменше на півроку, а там — як вийде. Я рада, що незважаючи ні на що, він взяв мене з собою, бо якби ні… я б померла від туги за ним, — Злата похитала головою. — Минулий раз він їздив на півтора місяці — я ледь його дочекалася. Я кохаю Артура до нестями, не можу без нього ні дихати, ні жити… Коли він поруч — моє життя набуває сенсу. Але я боюся, що він мене відштовхне, коли зрозуміє, що я приношу йому проблеми і нещастя.

— Це не так, Злато. Він теж кохає тебе і поїхати без тебе не міг. І це неправда, що ти приносиш нещастя… Не наговорюй на себе.

— Як ти знаєш?

— Артур кохає тебе. Це видно. Це помітно по тому, як він на тебе дивиться. Повір мені, очі не брешуть, особливо — очі закоханого чоловіка. І наскільки я знаю: приїзд разом з тобою — це була найперша його умова згоди на цей контракт. А у світлі того, що ти щойно розповіла — все, що Артур робить, всі його вчинки, дуже красномовно підтверджують те, що він тебе дуже сильно кохає, і ти робиш його щасливішим, а не нещасним. Не муч себе.

— Але це кохання його знищує… Він зрозуміє це. Те, що я винна у пострілі — він вже зрозумів і сказав...

— Ні, Злато. Ти помиляєшся. Дуже сильно помиляєшся. Я не знаю Артура, але мій чоловік теж Скорпіон. І повір мені, така вже в них особливість: вони жалять. До того ж, він сам тобі сказав, що йому нема чим тобі дорікнути. Був п’яний, бовкнув, не подумавши. Своїх ближніх Скорпіони теж кусають, тому ти маєш не розкисати, а означити йому межі: що можна, а що ні. Він все одно буде жалити, така вже в них натура, але буде триматися в рамках. Я думаю, він “вкусив” тебе зопалу, а пізніше зрозумів свою помилку, це в них виходить якось саме собою. Натан — такий самий, а потім “Вибач”. Та ти мені вже серце випалив своєю отрутою! “Вибач”... Ну, або я вже розізлилася так, що зараз буде ціла буря. Яке “Вибач”? Я налаштувалася на скандал! Такі вони люди, Злато, і повір, їм теж несолодко жити зі своїм жалом. Вони ж розуміють, що роблять фігню, і найважче їм пробачити самих себе, що не стрималися. Я не психолог, але думаю, що вам двом було б незайвим зробити так само, як ми: сісти і поговорити про все… Виговоритися. Конференція — трохи невчасно, вам би побути разом ці дні… — Віка піджала губи. — Але ми можемо використати цей час з користю. Завтра підемо прогуляємося. Я зараз дізнаюся, коли є вільні місця на масаж…