Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

"Оце так... Не дарма я той камінчик на шию повісив. На відновлення від такого пошкодження весь мій резерв вилетів у раз. Це що... 83% – це ця вогняна хрінь мене практично перерубала? Ось тобі й шрам... А руку взагалі відрізало і вона нова росте. Просто капець, як цікаво"...

– А хто мені розповість, що відбувалося? Сем, ти бачила? Можеш щось розповісти?

– Бачила, пане, як ви з пані увійшли всередину, за дві секунди вона звідти вилетіла аж у кущі, потім спалахнуло, та так, що сарайчик згорів за лічені миті. Не звичайний це вогонь був. Потім я пані відтягала, вона все поривалася у вогонь лізти вас рятувати. А як притихло полум'я, дивимося – а ви там лежите, нерухомий. Ну, одяг-то згорів, а так цілий. Шрам ось цей пізніше побачили. І рука – обрубок. А через годину – так і вона рости почала.

– Сея, а ти?

– А що я... Мала впиралася-впиралася, а тут сама на руки пішла. До тями я прийшла вже в кущах, усе горить, а вона спить. Ну, а далі Сем уже все розповіла. – Макс кивнув.

– А далі що було? Скільки взагалі часу я ось так валяюся?

– Вечір і ніч, пане, – чомусь відповідала йому здебільшого Сем. Сея ж притискала маленьку до себе, уткнувшись носиком у пухнасту голівку. Дитинча довірливо обійняло її за шию і мовчало.

– Щось ще відбувалося? Ну? Коліться, я ж бачу, що щось було...

– Як темніти стало – приїхали розбійники, вісім чоловік...

– Ну? І що? Сем, не тягни кота за хвіст, що сталося?

– Пані їх усіх... навіть із воза вибратися не встигли. Я тільки одного встигла...

– Фух... а я-то думав... Що не так-то? «Ти бач… тільки одного вона встигла… яка кровожадна… а я-то думав, що будуть нерви та реакція…» - подумав Макс, роздивляючись і відчуваючи дівчину.

– Так убила я, пане... а хотіла тільки поранити...

– Це звичайно недолік, але ми його виправимо.

– Це як? – збентежилася дівчина, а Сея, вже знаючи характер Макса, вже посміхалася, так само прикриваючись пухнастою кульбабкою, – ну як-як? Будеш тренуватися вдвічі більше. Щоб не було дурних ідей. Ворога треба бити одразу і на смерть. А то він встане і вб'є тебе або когось дорогого для тебе. Це не ти до нього прийшла, це він до тебе, і якщо ти боятимешся, що хтось із них помре, то можеш опинитися на їхньому місці, – Макс махнув туди, де, як він пам'ятав, залишалися полонянки. – До речі... а де вони всі?

– Пішли, пане. Як спалахнуло, так скиглити тут почали на всі голоси, а як приїхали ці, так і взагалі. Ну, а як закінчилося все, то пані сказала їм сідати у віз і вимітатися звідси, раз їм так не терпиться. Дурепи недолугі, кудкудакають, як кури, а толку немає...

– Вибачте, пане... я тільки потім подумала, що візок міг би стати нам у пригоді. І коні теж...

– А я підібрала всі стріли, – гордо втрутилася Сем, а Макс відчував, що дівчина хоче змістити акцент з того, що, як вона думала, може принести пані проблеми, – та ще ось, – вона виклала перед ним три мішечки з грішми, – шістдесят п'ять золотих, – гордо заявила вона.

– Ох і дівчата, – Макс посміхався на весь рот, намагаючись не засміятися, – молодці ви, просто молодці. Усе, відвертайтеся вже, мені одягнутися треба. Пороздивлялися й досить. – Уже дістаючи штани з сумки, яка виявилось теж не згоріла, як і ніж, він помітив, що навіть шиї в тих, почервоніли.