Читати книгу - "Американська трагедія"

— Бачите… все було, як я вам казав. Я більше не любив її, і я ж не обіцяв їй одружитися, — вона це знала. Тому я думав, що буде більш-менш правильно, якщо я допоможу їй позбутися цього, а потім скажу, що більше не люблю її.

— А все-таки ви не зуміли допомогти їй?

— Ні, сер. Але я пробував допомогти.

— Ви звертались до аптекаря, який давав тут показання?

— Так, сер.

— І ще до кого-небудь?

— Так, сер, я обійшов сім аптек, поки, нарешті, хоч щось дістав.

— Але те, що ви дістали, не допомогло?

— Ні, сер.

— Молодий торговець галантереєю показав, що ви звертались до нього, — чи було це?

— Так, сер.

— І він указав вам якого-небудь лікаря?

— Т-так… але… я не хотів би називати його.

— Добре, можете не називати. Але ви послали міс Олден до лікаря?

— Так, сер.

— Вона пішла одна чи ви супроводили її?

— Я провів її… тобто тільки до дверей.

— Чому тільки до дверей?

— Тому що… ми обміркували це і вирішили — і вона, і я, — що так, мабуть, буде краще. У мене тоді було обмаль грошей. Я думав, що, може, лікар допоможе їй за меншу плату, коли вона прийде одна, а не вдвох зі мною.

(«Чорт забери, адже він краде мої громи і блискавки! — подумав при цьому Мейсон. — Він вихопив у мене більшість запитань, якими

Я сподівався заплутати Гріфітса». — І він стривожено випростався. Берлей, Редмонд, Ерл Ньюком — усі тепер ясно зрозуміли задум Джефсока.)

— Зрозуміло. А може, ви боялись, щоб про це не почули ваш дядько або міс X?

— О, так, я… тобто ми обоє думали і говорили про це. Вона розуміла моє становище.

— Але про міс X не було мови?

— Ні.

— Чому?

— Тому що… Я думав, що саме тоді не слід було говорити їй про це. Вона б дуже нервувалась. Я хотів почекати, поки в неї все уладнається.

— А тоді сказати їй усе і залишити її,— ви це маєте на увазі?

— Так… якби я відчув, що не можу ставитися до неї по-старому… Так, сер.

— Але не тоді, коли вона вже була в такому стані?

— Ні, сер, тоді ні. Але, бачите, на той час я ще сподівався, що допоможу їй позбутися цього.

— Зрозуміло. І її вагітність не вплинула на ваше ставлення до неї? Не викликала у вас бажання відмовитися від міс X і одружитися з міс Олден і таким чином усе виправити?

— Ні, сер… тоді ні… тобто не того разу.

— Що значить «не того разу»?

— Тобто я почав думати про це пізніше, як я вам казав… але не тоді. Це було пізніше… коли ми поїхали до Адірондакських гір.

— А чому не тоді?

— Я вже сказав, чому. Я зовсім втратив розум через міс X і не міг більше ні про що думати.

— Ви навіть тоді не могли змінити своє ставлення до міс Олден?

— Ні, сер. Мені було дуже шкода її, але я не міг інакше.

— Зрозуміло. Ну, поки що облишмо це. Потім я ще повернусь до цього питання. Зараз я хотів би, щоб ви, коли можете, постарались пояснити присяжним, що ж саме так приваблювало вас в міс X, чому вона вам подобалась настільки більше від міс Олден? Що саме, які особливості її поведінки, зовнішності, вдачі або становища в суспільстві так приваблювали вас? Чи ви самі це розумієте?

І Белнеп і Джефсон на різні способи і з різних психологічних, юридичних і особистих причин раніше не раз ставили Клайдові це запитання і діставали різні відповіді. Спочатку він взагалі не хотів говорити про Сондру, боячись, що його слова будуть занотовані і повторені на суді та в газетах поруч з її ім’ям. Потім, коли всі газети замовчували її справжнє ім’я, стало ясно, що їй не загрожує публічний скандал, і тоді він дозволив собі говорити про неї трохи вільніше. Але тут, на суді, він знову став обережний і замкнутий.

— Ну, це важко пояснити… На мою думку, вона красуня, куди красивіша за Роберту. Але не тільки в цьому справа. Вона зовсім не така, як усі, кого я знав раніше… набагато самостійніша… і всі так уважно ставились до того, що вона робила і говорила. Мені здається» вона знає далеко більше, ніж усі мої попередні знайомі. І вона надзвичайно гарно вдягалась, і була дуже багата, і належала до кращих кіл суспільства, і газети часто писали про неї і вміщували її портрети. Коли я її не бачив, я щодня читав про неї в газетах, і мені здавалось, що вона весь час зі мною. І потім, вона дуже смілива, не така проста і довірлива, як міс Олден… спершу я навіть не міг повірити, що вона стала так цікавитися мною. А кінець кінцем я більше ні про кого і ні про що не міг і думати, і про Роберту теж. Я просто не міг — адже міс X весь час була передо мною.

— Так, на мій погляд, ви справді були закохані, просто-таки загіпнотизовані,— докинув Джефсон, як узагальнення, куточком ока стежачи за присяжними. — Типова картина божевілля від кохання, — ясніше, на мою думку, нікуди.

Але і публіка, і присяжні вислухали його зауваження з непорушними, кам'яними обличчями.

І зразу після цього довелось пірнути у бистрі, каламутні води гаданого злісного умислу, бо все інше було тільки вступом.

— Отже, Клайд, що сталося потім? Розкажіть нам докладно все, що пам'ятаєте. Нічого не пом'якшуйте, не намагайтесь здаватися ні кращим, ні гіршим, ніж ви були насправді. Вона мертва — і ви теж можете померти, якщо ці дванадцять джентльменів зрештою прийдуть до такого рішення. (Від цих слів немов крижаний холод пройняв і Клайда і всіх, хто був у залі суду). Але ради свого ж душевного спокою вам краще говорити правду. (Тут Джефсон подумав про Мейсона: нехай спробує відбити такий удар!)

— Так, сер, — просто сказав Клайд.

— Отже, її спіткало лихо, і ви не зуміли допомогти їй. Ну, а потім? Що ви тоді зробили? Як діяли?.. Ага, до речі, яку платню ви одержували тоді?

— Двадцять п’ять доларів на тиждень, — признався Клайд.

— Інших джерел доходу не мали?

— Пробачте, я не дочув.

— Чи були у вас тоді які-небудь інші джерела, звідки ви могли б так або інакше дістати грошей?

— Ні, сер.

— Скільки вам коштувала кімната?

— Сім доларів на тиждень.

— А харчі?

— Доларів п'ять-шість.

— Були ще які-небудь