Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Три нові групи! — Вілл тяжко дихав, знову відбивши мій клинок.
Я вислизнув з-під його удару, спробував зв’язати його меч. Однак для цього Вілл був надто швидким.
— Молоді сильні скіллери. Висічуть моїх власних драконів. — Різкий удар, я аж відчув повітряну хвилю, викликану ним. — Дракони, що підкорятимуться єдиному поруху мого пальця, цілковито мені вірні. Дракони, що залишать від Веріті криваву луску.
Він обернувся, вдарив, цілячись у горлянку Нічноокого. Вовк несамовито відстрибнув. Я рвонувся вперед, але його вістря вже летіло мені назустріч. Бився з шаленою швидкістю. Це нова здібність, дарована Скіллом? Чи Скілл-ілюзія, яку він мені нав’язав?
— Тоді вони очистять узбережжя від червоних кораблів. Для мене. Відкриють гірські перевали. Гори теж будуть моїми. Я буду героєм. Ніхто не посміє мені заперечити. — Віллів клинок сильно вдарив об мій, я відчув поштовх аж у плечі. Вимовлені ним слова теж завдали мені удару. Дзвеніли правдою та рішучістю. Просякнуті Скіллом, били в мене з силою, якій годі протистояти. — Я стану господарем дороги Скіллу. Древнє місто буде моєю новою столицею. Всі мої скіллери зануряться у річкову магію.
Ще замах у бік Нічноокого. Зрізав жмуток шерсті на його плечі. Отвір, який при цьому відкрився, знову виявився надто коротким для мого незугарного фехтування. Я почувався так, наче аж по плечі стою у воді та б’юся з чоловіком, що орудує клинком, ніби соломинкою.
— Дурний бастарде! Ти справді думаєш, що мене обходить одна вагітна шльондра чи один крилатий дракон? Каменярня — ось істинний приз, а завдяки тобі він зостався без охорони. Те, з чого постане десять, ні, сотня драконів!
Як ми могли бути такими дурними? Як не здогадалися, чого насправді прагнув Регал? Ми від усього серця думали про люд Шести герцогств, про селян і рибалок, що потребували захисту королівської руки. А Регал? Думав лише про те, що Скілл може здобути для нього. Його дальші слова я знав ще до того, як він жбурнув їх мені.
— Усі в Бінгтауні та Чалседі поклоняться мені. А на Зовнішніх островах повзатимуть зі страху перед самим моїм іменем.
Інші близько! І над нами!
Пересторога Нічноокого ледь мене не вбила. Я на мить зиркнув угору. Вілл кинувся до мене. Я відступив, майже відбіг назад, щоб уникнути його клинка. Далеко за ним, з пащі входу до каменярні вибігла дюжина людей. Вони помчали до нас, вимахуючи мечами. Рухалися не строєм, але з куди більшою єдністю, ніж на це спроможні звичайні війська. Група. Коли вони наближалися, я відчув їхній Скілл, наче вихор, що випереджає шквал. Зненацька Вілл припинив свою атаку. Мій вовк кинувся їм назустріч, з гарчанням, вищиривши зуби.
Нічноокий! Стій! Не можеш змагатися з дванадцятьма мечами, якими керує один розум!
Вілл опустив меча, недбало сховав його до піхов. Кинув групі Скіллу через плече:
— Не клопочіться ними. Нехай їх прикінчать лучники.
Я глянув на прямовисні стіни каменярні й зрозумів, що це не блеф. Золото-коричневі солдати займали позиції. Я зрозумів, якою була мета цих військ. Не перемогти Веріті, а здобути і втримати каменярню. Мене затопила чергова хвиля приниження і розпачу. Тоді я здійняв меча й рушив на Вілла. Його принаймні я вб’ю.
Стріла брязкнула об камінь, на якому я стояв, інша пролетіла між ногами Нічноокого. На західній стіні каменярні здійнявся лемент. Низько наді мною пролетіла Дівчина-на-Драконі з Блазнем на спині, у драконячих щелепах звивався золото-коричневий лучник… Зненацька чоловік зник, і з кам’яної пащі вирвався клубок диму чи пари, але Дівчина-на-Драконі розвіяла його. Вона склала крила, знову майнула донизу, вхопила ще одного лучника, інший з переляку кинувся зі скелі. Новий клубок диму.
Всі, що стояли внизу в каменярні, завмерли на місці, вирячившись угору. Вілл отямився швидше, ніж я. Грізний вигук до лучників, з подзвоном Скіллу:
— Стріляйте в неї! Збийте її!
Майже відразу фаланга стріл забриніла, полетіла в неї. Частина описала дугу і впала вниз, не досягнувши її. Решту вона відбила могутнім помахом крил. Від здійнятого нею вітру стріли розлетілися, як пучок соломи, впали на дно каменярні. Зненацька Дівчина-на-Драконі спрямувала політ униз, просто на Вілла.
Він пустився навтьоки. Гадаю, Регал покинув його, принаймні тимчасово. Вілл біг, на мить могло здатися, що він переслідує вовка, який майже дістався групи. Та ця мить минула, і до групи дійшло, що Вілл біжить у їхній бік, а в повітрі позаду нього ширяє дракон. Учасники групи обернулися на п’ятах і теж рвонули геть. Я відчув короткий спалах тріумфу Нічноокого. Дванадцять мечників не встояли перед його атакою. А тоді він припав до землі — це над нами пролетіла Дівчина-на-Драконі.
Я відчув не лише різкий вітер її прольоту, а й приголомшливу силу Скіллу, що миттю вирвала з моєї свідомості всі думки, які там були. Наче світ ненадовго занурився в цілковиту темряву, а тоді знову повернувся до мене, у повній ясності. Я спотикнувся на бігу і якусь хвилину не міг згадати, чого несу оголений меч і кого доганяю. Коли тінь накрила Вілла, він здригнувся, а затим здригнулася й група.
Дівчина-на-Драконі намагалася піймати Вілла, але він уник її кігтів. Його врятували порозкидувані блоки чорного каменю, він сховався у лабіринті, надто вузькому для розмаху її крил. Вона розчаровано крикнула, високим і диким покликом яструба, коли той промахнеться на полюванні. Злетіла вгору і вдруге кинулася на нього. Мені перехопило подих, коли вона влетіла просто в рій стріл. Вони даремно брязкали об її шкіру, начеб лучники цілилися у чорний камінь самої каменярні. Лише Блазень кулився, ховаючись від них. Дівчина-на-Драконі різко змінила курс, низько пролетіла над лучниками, вхопила одного і миттю поглинула.
Мене знову накрила її тінь, вирвавши ще одну мить мого життя. Я розплющив очі і побачив, що Вілл зник. Тоді помітив проблиск його руху: він біг, виляючи й петляючи між кам’яними блоками, як кролик, що плутає сліди, тікаючи від яструба. Групи Скіллу я вже не бачив, але зненацька з тіні кам’яного блока вискочив Нічноокий і побіг поруч зі мною.
Ох, брате, Непахучий добре полює! — радів він. — Ми мудро вчинили, прийнявши його до нашої зграї!
Вілл — моя здобич! — заявив я.
Твоя здобич — моя здобич, — з цілковитою повагою зауважив він. — Це зграя. І він не стане нічиєю здобиччю, якщо ми його не піймаємо.
Вовк мав рацію. Попереду нас лунали крики, час від часу я бачив золото-коричневий спалах: це якийсь солдат квапно проминав розлогий простір між кам’яними блоками. Але більшість швидко зрозуміла, що слід триматися краю величезних кам’яних брил, аби сховатися від дракона.
Вони біжать до колони. Якщо дістанемося місця, звідки її видно, можемо там його підстерегти.
Це здавалося логічним. Втеча через колону була єдиним способом урятуватися від дракона на триваліший час. Я досі чув інколи стукіт, з яким стріли вдарялися об дракона, але значна частка лучників, які оточували каменярню, вже сховалася у навколишньому лісі.
Ми з Нічнооким облишили зусилля знайти Вілла і просто пішли до
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри убивці, Робін Хобб», після закриття браузера.