Читати книгу - "Учта для гайвороння"

Та поки вершники злізали з мулів, один зі стражників Петира виник з замкового кам’янця і звернувся до неї:

— Панно Алейно! Пан намісник бажають говорити з вами.

— Вони повернулися? — здригнулася вона.

— Надвечір. Прошу до східної вежі.

Година була ближча до світанку, ніж до заходу сонця, і майже всі в замку спали, за винятком Петира Баеліша. Алейна побачила його у кріслі біля тріскотливого вогню, з келихом гарячого пряного вина, за розмовою з трьома невідомими їй чоловіками. Всі вони підвелися, коли вона увійшла; Петир тепло посміхнувся.

— Алейно! Ходи сюди, подаруй батечкові поцілунок.

Вона обійняла його, як велів звичай, і поцілувала у щоку.

— Даруйте за вторгнення, пане батьку. Мені не сказали, що ви приймаєте гостей.

— Твоє вторгнення завжди доречне, люба. Я саме розповідав цим добрим лицарям, яку маю доньку: віддану і до всього прикидливу.

— Ще й на вроду неабияку! — додав стрункий молодий лицар, чиє рясне біляве волосся спадало нижче плечей.

— О так, — кивнув другий лицар, дебелий дядько з цупкою, присоленою сивиною бородою, червоним носом-бульбою та могутніми жилавими руками завбільшки з окости. — Про це ви, пане, згадати забули.

— Я б теж забув згадати, якби розповідав про свою доньку, — мовив третій лицар, худорлявий коротун з лукавою усмішкою, гострим носом та непокірним рудим волоссям. — А надто таким паливодам, як оце ми.

Алейна засміялася і піддражнила у відповідь:

— Невже панове вважають себе за паливод? Мені ви здалися відважними та шляхетними лицарями.

— Лицарями вони є, — зауважив Петир, — а щодо відваги… її ще треба показати. Але маємо сподівання. Тож дозволь зазнайомити тебе з паном Байроном, паном Моргартом і паном Шадріком. А це, панове лицарі, моя тілесна і вельми розумна донька… з якою я мушу зараз нагально порадитися, тому вас красно прошу мені пробачити.

Три лицарі вклонилися і пішли; білявий перед тим ще поцілував їй руку.

— Заплотні лицарі? — спитала Алейна, коли двері зачинилися.

— Голодні лицарі. Я подумав, нам ліпше мати коло себе кілька зайвих мечів. Часи настають дедалі цікавіші, люба моя, а коли часи цікаві, мечів багато не буває. «Морський цар» повернувся до Мартинова, і старий Озвел привіз на ньому декілька звісток.

Алейна знала, що питати про новини одразу ж не варто. Якщо Петир захоче, щоб вона знала, він сам їй розкаже.

— Я вас не чекала так скоро, — мовила вона. — Радію, що ви нарешті тут.

— Ніколи б не подумав з твого поцілунку. — Він підтяг її ближче, узяв обличчя в долоні й поклав на вуста довгий-предовгий поцілунок. — Ось так вітаються, коли справді раді бачити вдома. Наступного разу дивись мені.

— Так, пане батьку.

Алейна відчула, що червоніє. Але про поцілунок вже було забуто.

— Ти не повіриш і половині того, що відбувається у Король-Березі, мила моя. Серсея робить одну божевільну дурницю за іншою, в чому їй весело допомагає зібрана нею по нитці рада глухих, сліпих та пришелепкуватих. Я завжди передвіщував, що вона зажене державу в злидні та знищить себе сама, але не чекав, що так швидко. Це мене дратує. Я сподівався мати чотири чи п’ять спокійних років, щоб посадити в ґрунт насіння і дати визріти певним плодам, але зараз… добре хоч, що я почуваюся в безладі, наче риба у воді. Боюся, та жалюгідна крихта миру і ладу, що її нам лишили п’ять королів, не переживе ще трьох королев.

— Трьох королев?! — не зрозуміла Алейна.

Петир нічого не пояснив, натомість посміхнувся і відповів:

— Я привіз моїй любій дівчинці подарунок.

Алейна відчула водночас і втіху, і подив.

— Сукню?

Вона чула, що в Мартинові багато добрих кравчинь, а вона вже так втомилася вбиратися сіро та вбого.

— Дещо краще. Вгадуй знов.

— Коштовності?

— Не буває коштовностей, яскравіших за очі моєї доньки.

— Лимони? Ви знайшли лимонів?

Вона ж обіцяла Робчикові-любчикові лимонні тістечка. А хіба зготуєш лимонні тістечка без лимонів?

Петир Баеліш узяв її за руку і притяг до себе на коліна.

— Я уклав для тебе шлюбну угоду.

— Шлюбну… — Їй перехопило горло. Вона не хотіла знову заміж. Ані зараз, ані більше ніколи. — Я не… я ж не можу вийти заміж. Пане батьку, я…

Вона зиркнула на двері — пересвідчитися, що їх зачинено.

— Я ж заміжня, — прошепотіла вона. — Ви ж знаєте.

Петир поклав їй пальця на вуста.

— Карлик одружився з донькою Неда Старка, не моєю. Але то байдуже. Це лише заручини. Сам шлюб мусить почекати, доки Серсеї не настане край, а Санса не овдовіє. Ще ж і тобі треба буде познайомитися з хлопцем, звоювати його прихильність. Пані Тягнидуб не примусить юнака до шлюбу без його волі та згоди. На цьому вона стоїть твердо.

— Пані Тягнидуб?! — Алейна ледве вірила своїм вухам. — Навіщо їй одружувати одного зі своїх синів з… ну…

— З байстрючкою? Для початку, не забувай, що ти байстрючка не абикого, а намісника Долини. Тягнидуби — рід старий і дуже гордовитий, але не такий багатий, як здається. Я з’ясував це, коли почав скуповувати їхні борги. Певно ж, пані Анія ніколи б не продала сина за гроші. От вихованця — то інша справа… юний Гаррі — досить далекий її родич, а я даю ясній пані за своєю донькою такий посаг, що й Лионелю Корбрею не снився. Інакше не можна, коли накликаєш собі на голову гнів Спижевого Йона — це ж його задуми летять під сім дідьків. Отже, тебе обіцяно Гаррі Гардингові, люба моя. Якщо, звісно, ти зможеш схилити до себе його хлопчацьке серце… втім, гадаю, хто-хто, а ти впораєшся.

— Гаррі Спадкоємцеві? — Алейна спробувала пригадати, що чула про нього від Міранди на горі. — Це ж його щойно висвятили на лицаря. І він вже має байстрючку від якоїсь простої дівчини.

— Ще один його байстрюк вже чекає у череві іншої дівчини. Гаррі важко відмовити, мушу визнати. М’яке біляве волосся, глибокі блакитні очі, ямочки на щоках, коли посміхається. Ще й дуже хоробрий — так мені казали.

Петир піддражнив її хитрою усмішкою.

— Байстрючка ти чи ні, люба моя, та коли