Читати книгу - "Щиголь"

іноді відбуваються такі несподівані події, чому я, чому вона, чому ми опинилися в неслушний час у неслушному місці, такою була наша доля, зі своєю ймовірністю один на мільйон, для нього то не була якась відмовка, а (я це зрозумів, коли пішов від нього) вияв віри й найкраща відповідь, яку він міг мені дати, щось подібне до «На все воля Аллаха» або «Така воля Божа», проте для нього наймогутнішим Богом була Фортуна, перед якою він і схиляв голову.

А що, якби він опинився на моєму місці? Уявивши таку картину, я ледь не засміявся. Я міг виразно уявити собі, як він шастає туди-сюди кімнатою, почуваючи себе в пастці й утішаючись гостросюжетністю, такий собі коп, ув’язнений за сфабрикованим звинуваченням, якого зіграв Фарлі Ґренджер. Але я так само добре уявляв собі його підсвідоме зачарування моїм становищем, його поворотами й вивертами, так само випадковими, як перетасування карт, міг надто яскраво уявити, як він скрушно похитує головою. Планети стали невдало. Це все частина великої гри, яка має прихований зміст. Частина сюжету, хлопче, втямив? Він зайнявся б своєю нумерологією чи чимось подібним, звірявся б із гороскопом для Скорпіонів, підкидав монети, консультувався з зорями. Хоч би що казали про мого тата, а в тому, що він не мав чіткого світогляду, його точно не звинуватиш.

Перед святом готель став заповнюватися постояльцями. Подружжя. Американські військові розмовляють у коридорах із притаманною їм різкістю, прямотою й авторитетністю. Я лежу в ліжку зі своєю наркотичною лихоманкою і мрію про засніжені гори, чисті й моторошні, телевізійну хроніку альпійських видів Берхтесґадена, штормовий вітер, що здіймає хвилі на морі на картині, яка висить над моїм столом. А на темних розбурханих водах стрибає один невеличкий човен.

Батько: Відклади пульт, коли я розмовляю з тобою.

Батько: Не скажу, що це катастрофа, але таки облом.

Батько: Він що, завжди має їсти з нами, Одрі? Сидіти з нами за столом кожного довбаного вечора? Ти не можеш наказати Аламеді, щоб вона нагодувала його, перед тим як я прийду?

«Уно», «Морський бій», «Чарівний екран», «Чотири в ряд». У своїй різдвяній панчосі з подарунками я знаходжу зелених солдатиків і бридких гумових комах.

Містер Барбур: Сигнал із двох прапорів.

Віктор: «Прошу допомоги».

Ехо[212]: «Повертаю праворуч».

Квартира на Сьомій авеню. Сірий дощовий день. Протягом багатьох годин я монотонно грав на губній гармошці — туди-сюди, туди-сюди.

У понеділок, а може, то був вівторок, коли я нарешті набрався сміливості підняти темні штори, був уже такий пізній час, що почало смеркатись, і я побачив біля готелю телевізійників — вони чатували на туристів, які приїздять сюди на Різдво. Англійські голоси, американські голоси. У церкві святого Миколая звучали різдвяні концерти, з ярмаркових яток продавали пончики з цукровою пудрою. «Мало не потрапив під велосипед, але загалом чудово проводжу час». Груди мені боліли, я знов опустив штори, став під гарячий душ і стояв під потужними струменями води, доки шкіра не запалала вогнем. Весь квартал сяяв святково освітленими ресторанами, казковими вітринами, в яких були виставлені кашемірові пальта й грубі светри ручного плетіння, теплий одяг, який я не здогадався взяти з собою. Але я навіть не наважувався зателефонувати вниз і замовити кави — через нідерландськомовні газети, які гарячково гортав від самого світанку: в одній із них на першій шпальті було фото паркувального гаража з поліційною стрічкою, що перекривала вхід.

Розгорнуті газети валялися на підлозі в ногах ліжка, наче мапа якогось жахливого місця, де мені зовсім не хотілося опинитись. Знову й знову, неспроможний утриматися, між короткими снами й гарячковими уявними розмовами з уявними людьми я починав гортати газети, намагаючись знайти в них хоч якісь знайомі чи схожі на англійські слова, але майже не знаходив: Amerikaan dood aangetroffen[213]. Heroïne, cocaïne. Moord: мордування, замордовано, смертельність, убивство. Drugsgerelateerde criminaliteit: Frits Aaltink afkomstig uit Amsterdam en Mackay Fiedler Martin uit Los Angeles[214]. Bloedig: кривавий. Schotenwisseling[215]: що це може означати, хоча schoten, либонь, означає постріли? Deze moorden kwamen als en schok voor[216] — що це?

Борис. Я підійшов до вікна, постояв там, потім повернувся назад. Навіть у тому сум’ятті, з яким ми прощалися на мосту, я запам’ятав його наказ не телефонувати йому, він наполягав на цьому дуже твердо, хоч ми розлучилися так поквапно, що я не пам’ятаю, чи він пояснив мені, чому я повинен чекати, поки він сконтактує зі мною, і в будь-якому разі я не був переконаний, чи це досі важливо. Він також дуже рішуче переконував мене, що поранений нетяжко, принаймні так я собі нагадував, хоч у потоці небажаних спогадів, які бомбардували мене від самого того вечора, перед моїми очима безперервно маячив отвір з обпаленими краями на рукаві його пальта, забризкана кров’ю чорна шерсть у світлі натрієвих ламп. Дорожня поліція цілком могла зупинити його на мосту й заарештувати за водіння машини без прав: якщо так, то виходить паскудна історія, хоч і набагато краща, ніж деякі з моїх припущень.

Twee doden bij bloedige[217]… І це не кінець. Це тривало. Наступного дня і наступного за ним разом зі своїм традиційним голландським сніданком я одержував додаткову інформацію про вбивства на Овертомі; газетні колонки тепер були вужчими, але відомостей у них давалося більше. Twee dodelijke slachtoffers. Nog een of meer betrokkenen. Wapengeweld in Nederland[218]… Фотографію Фріца опублікували разом із фотографіями кількох інших чоловіків і довжелезною статтею, прочитати її я не мав ані найменшої надії. Dodelijke schietpartij nog onopgehelderd[219]… Мене турбувало, що вони перестали писати про наркотики — хибний слід, по якому хотів пустити поліцію Борис, — і стали розглядати події під іншими кутами зору. Я спричинив ці події, й тепер історія про них розлетілася всюди, люди в усьому місті читали про них і обговорювали їх чужою для мене мовою.

У «Herald Tribune» — величезна реклама «Тіффані». «Краса і майстерність, непідвладні часові». «„Тіффані & Ко“ бажає вам щасливих свят».

Вибрики Фортуни, як любив казати мій батько. Масштабний збій систем.

Де ж Борис? У своїй лихоманці я безуспішно намагався розважити себе спогадами, як він мав звичай несподівано з’являтися саме в ту хвилину, коли ніхто його не чекав. Захрустить пальцями, примусивши дівчат здригнутися. Як він тоді заявився через півгодини після того, як почався наш обов’язковий іспит на профорієнтацію, спричинивши загальний сміх у класі, коли учні побачили його здивоване обличчя крізь заґратоване